Вийшла заміж заради п’яти хвилин зустрічі з полоненим у «ДНР» військовим

Кохання Ірини та Ігоря Сапожникових пройшло випробування часом, війною, розлукою. 28 місяців, поки Ігор перебував у застінках «ДНР», Ірина вірила, що його скоро обміняють. А коли він отримав свободу, подружжя оселилося у Кам’янці-Подільському і відкрило єдиний у місті секс-шоп.

Познайомилися молоді люди у Донецьку, коли Ігор служив в армії. Він – військовий. Та тоді їхні шляхи розійшлися. А коли зустрілися через вісім років, зрозуміли, що повинні бути разом. Почали будувати плани на майбутнє, мріяли про будинок, дітей. Та всі їхні надії розбила війна. До її початку Ігор працював у Донецьку директором комерційної структури, яка продавала спортивні лотереї. Сєпари фірму розграбували. Сапожников не приховував своїх проукраїнських поглядів, відмовився очолити центр підготовки саперів «ДНР». Його арештували 25 серпня 2015 року і звинуватили у шпіонажі та зберіганні зброї.

– На допитах один день у душу лізли: мовляв, ти ж офіцер, «русский человек», нащо тобі ті американці? Потім почали шантажувати: підкинули гранату з відбитками пальців дружини. Тоді я сказав: «Підпишу всі папери, тільки залиште її у спокої та дайте можливість виїхати», – згадує ті часи Ігор.

Ірину ж бойовики не пускали на побачення, бо вони не були офіційно розписані. Тож аби мати змогу бачити Ігоря, вона вирішила вийти за нього заміж за законами «ДНР». Їх розписали у маленькій кімнатці за п’ять хвилин. Наречена приїхала у сарафані, в кедах на босу ногу і з бантом у волоссі, який дала дочка подруги. Ірина згадує, що коли вони йшли, в’язні їм кричали: «Слава Україні!»

– Ми навіть не слухали жінку, яка щось там читала, а просто стояли і обнімалися. Це була перша можливість за стільки часу побути поруч. Після цього побачень не було. На судові засідання Іру не пускали, але вона все одно приїжджала на кожне – сиділа у коридорі і чекала, коли мене буде кликати конвой. Така підтримка мене рятувала, – розповідає Ігор.

– Після розпису Ігорю відразу сказали зняти обручку. Я її забрала і весь час, поки чоловіка не було поруч, носила її на шнурочку на шиї, – додає Ірина.

Ігоря Сапожникова засудили на 18 років тюрми. Зізнається, у в’язниці рятувала думка, що його чекає кохана, і віра, що держава його не покине. У полоні він пробув 28 місяців.

Гроші за полон вклав у бізнес

Звільнили Ігоря під час великого обміну полоненими у грудні 2017-го року. І як тільки трошки поправив здоров’я, одразу заговорив про… одруження. Шлюб вони взяли у символічний день Святого Валентина 14 лютого у Шоколадному будиночку Києва. Жінка одягнула омріяну білу сукню. Нині сміються, що у них було весілля справжнє і несправжнє, й навіть два свідоцтва зберігають. Не міняли тільки простеньких срібних обручок. Надто дорогі вони подружжю.

Пара оселилася у Кам’янці-Поділь­ському, там мешкають Ірині батьки, родичі. До того ж це місто не чуже й Ігорю. Тут він народився і жив три роки, а потім перебрався у Краматорськ. У місто свого народження повернувся вчитися у військове училище. Отож саме тут вирішили розпочати нове життя і відкрити бізнес.

– Чому саме секс-шоп? Ще у полоні я спілкувався з товаришем, який возив в Донецьк товари інтимного призначення. І навіть у воєнний час вони користувалися величезним попитом. Тоді я подумав: якщо і там є потреба, то на мирній території – тим паче. Для Кам’янця-Подільського це був зовсім новий ринок, – пояснив вибір Ігор.

У своє дітище подружжя вклало майже всі гроші, які Ігор отримав як компенсацію «за полон» – 100 тисяч гривень. Зізнаються, що спочатку люди соромилися заходити. Але поступово почали долати ніяковість. Зараз у їхньому магазині побувало до 15% дорослого населення міста.

– Ми багато пережили разом. У свій секс-шоп вкладаємо особливий сенс – це найперше про кохання, уважність та тепло одне до одного, а вже потім про секс. У нас тут така собі аптека для почуттів, підігріву власних бажань, – каже Ірина.

До речі, жінка, яка виросла у Дебальцевому, дуже гарно розмовляє українською мовою. Перейти на неї вона вирішила під час Майдану.

А Ігор, який прожив довгий час на Донеччині, переконаний, що без цієї війни ми б не отримали справжньої незалежності. А якщо «ДНР» якимось чином увійде до складу України, ті люди не дадуть нам мирно жити, і це принесе ще більше горя.

Шукайте деталі в групі Facebook


Загрузка...

Джерело.