Навряд чи ти коли-набудь чув про містечко Нью-Хейвен в американському штаті Вермонт. Його населення менше двох тисяч чоловік, а головною визначною пам’яткою є … могила на кладовищі!
Втім, ця могила дійсно незвичайна. Вона обладнана віконцем, через яке можна поглянути, що там всередині. Зараз скло запітніло, а років 100 тому, подивившись в нього, можна було побачити, що розкладається особа похованого там чоловіка.
Цю незвичайну гробницю заповідав побудувати сам небіжчик – лікар Тімоті Кларк Сміт. Він страждав психічним розладом – тафофобією. Люди з цим відхиленням панічно бояться бути похованими заживо. І щоб заспокоїти себе, багато з них навидумують різних пристроїв, які в разі чого повинні були б врятувати їх від передчасного похорону.
Розквіт цієї фобії припав на кінець XIX століття. 21 лютого 1885 року газета «Нью-Йорк Таймс» надрукувала репортаж про поховану заживо людину. Повідомлялося, що при перепохованні виявили, що тіло в труні було перевернуто, пальці жертви здерті в кров, а кришка труни зсередини вся подряпана …
Новина вийшла настільки резонансною, що інші газети підхопили хвилю інтересу до цієї теми і написали про подібні випадки в різних куточках країни. До того ж масла у вогонь підливали письменники, які описували подібні сюжети в своїх творах.
Особливо постарався Едгар Аллан По: сюжети його оповідань «Живцем похоронений», «Падіння дому Ашерів», «Бочонок амонтильядо», «Береніка» і, в меншій мірі, «Чорний кіт» були побудовані на страху бути похованим заживо.
Після такої потужної психологічної атаки з боку ЗМІ і письменників, безліч людей захотіли убезпечити себе від передчасного поховання. І спритні підприємці відразу ж запропонували версії найбезпечніших трун!
Зазвичай могили обладнувалися спеціальною трубкою, яка вела назовні і забезпечувала приплив повітря. А в руку небіжчика вкладали шнур, який був прив’язаний до дзвоника в будиночку цвинтарного сторожа. За задумом, ожилий мрець мав смикнути за мотузку, щоб його почули і відкопали.
Втім, герой нашої розповіді, Тімоті Кларк Сміт, залишився незадоволений існуючими моделями безпечних трун і придумав свій варіант. Він побажав обладнати труну вікном навпроти свого обличчя, щоб сторож кожен день дивився, чи не подає небіжчик ознак життя.
До того ж в труну було покладено спеціальний молоток, яким можна було розбити скло зсередини і привернути до себе увагу, якщо раптом з дзвіночком щось трапиться і він не продзвенить …
В результаті страхи Тімоті Кларка Сміта виявилися марними. Він так і не ожив, зате привернув своєю незвичайною могилою натовпи туристів!
До речі, незважаючи на серйозний розвиток медицини, страх бути похованим заживо живе і зараз. А моделі сучасних безпечних трун по оснащенню не поступаються автомобілям! Так, людям з тафофобією пропонують труни з аварійною сигналізацією, системою внутрішнього зв’язку, ліхтариком, дихальним апаратом і навіть кардіостимулятором з вбудованим монітором!
Як бачиш, не тільки Гоголь панічно боявся бути похованим заживо – цією фобією страждали і страждають багато людей. А маловідомий лікар з Богом забутого містечка навіть зумів прославитися після своєї смерті завдяки тафофобії.
Шукайте деталі в групі Facebook