29 липня з полону бойовиків ЛНР звільнили блогерку Людмилу Сурженко та суддю Апеляційного суду Луганщини Віталія Руденка, пише gazeta.ua.
— Обоє були у Мінських списках полонених на обмін. Ми піднімали питання про них 19 липня на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську. Представники ЛНР заявили, що їм нічого невідомо про їхню долю, — каже віце-спікер парламенту Ірина Геращенко.
39-річна Людмила Сурженко (пише під псевдонімом Людмила Ясная. — ГПУ) потрапила в полон 13 липня. Її затримали на пропускному пункті Станиця Луганська, коли поверталася додому до окупованого Луганська.
— Вона з дитинства має вади слуху. Коли перетинала лінію розмежування, не виконала вимог бойовиків, — розповіла мати жінки. — Швидше за все, розрядився акумулятор у слуховому апараті. Я одразу почала набирати її по мобільному, але він був вимкнений. Згодом зв’язок відновився. З телефону її друзям почали надходити повідомлення. На мою СМС надійшла груба відповідь з орфографічними помилками, яких Людмила ніколи не робила.
Бойовики привели Людмилу до так званого міністерства держбезпеки ЛНР. Вимагали зізнатися у шпигунстві та диверсіях. Хотіли записати “зізнання” на камеру й використати для пропаганди. Випитували код мобільного телефону. Чотири дні жінці затискали пальці плоскогубцями, погрожували й принижували. Ще два тижні тримали, аби зійшли сліди катyвань.
29 липня Людмилу відпустили. Перейшла лінію розмежування й повернулася на підконтрольну Україні територію. Зараз потребує психологічної допомоги. З нею працюють лікарі і психологи. З наступного тижня за дорученням президента її обстежать у відомчій лікарні на столичній вулиці Верхній, де проходили реабілітацію інші звільнені.
— Віталія Руденка затримали у Станиці Луганській торік 15 жовтня. Їхав до окупованого Луганська на поxоpон батька. Йому гарантували безпеку, — каже 47-річний Юрій Тандіт, парламентер Центру сприяння та звільнення полонених і заручників при СБУ.
— На голову одягли мішок, на руки — кайданки. 46 діб був в одиночній камері. За півтора місяця перевели до загальної, — згадує Віталій Руденко. — З їжі була вода й два шматки хліба. 12 днів не пояснювали причину затримання. Потім прийшли “оперативні працівники”. Звинуватили, що нібито ухвалював рішення по кримінальних справах про сепаратизм. Мають вільний доступ до бази українського Єдиного реєстру досудових розслідувань. Там — усі дані про крuмінальні справи, слідчих і суддів. Я свого часу виніс вирок сепаратисту, директору Луганськводоканалу. Це стало приводом для звинувачення у державній зраді так званій республіці. Покарання — 20 років.
Бойовики вирішили використати суддю для пропаганди. Примусили сказати на відео, що відрікається від України і залишається в ЛНР.
— Пішов на це під тоpтурами. Одягають мішок на голову, наручники, б’ють, поливають водою. Потім б’ють струмом. Це називається “апарат Аліса”. Підключають дроти до мочок вух, кінчиків пальців. Іде команда “Аліса” — і пускають струм. Погрожували добратися до дружини і дітей. Це був крок відчаю, — каже суддя. — Я українець до мозку кісток. Не продавав свою країну, не продаю і ніколи не продамся.
За поступки бойовикам чоловіка відпустили. Зобов’язали жити на окупованій території. СБУ і волонтери з організації “Патріот” допомогли Руденкові втекти.
137 громадян України є заручниками бойовиків ДНР і ЛНР, каже переговорник з українського боку Юрій Тандіт:
— Ця цифра останніми днями зросла. Затримують людей без збpої, не на лінії зіткнення — простих цивільних. Теpористи говорять про 600 українців, яких готові обміняти на поплічників.
У СБУ повідомляли про 132 полонених.
Шукайте деталі в групі Facebook