Важливо усвідомити, що нас оточують люди з ВІЛ/СНІДом і це не завжди їхня провина!
Сьогодні громадськість відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. На жаль, проблема СНІДу в нашій країні є дуже гострою.
Пані Марія з Ужгорода була абсолютна здорова, але ніколи не може забути той день, коли виходила заміж за людину, яка є носієм смертельної інфекції. Молода жінка розповідає:
«Він – із Дніпра. Колишній наркоман. Ми познайомилися тоді, коли він уже кинув колотися, покаявся, почав життя у серці з Богом. Проте від недуги не позбавився. Я знаю, що ніколи не матиму від нього дітей, бо він мене береже, не хоче заразити. Але реакція рідних досі негативна. З мамою не спілкуємося вже чотири роки».
Отже, стверджувати, що краяни готові адекватно сприймати тих, хто є носієм ВІЛ-СНІДу – важко. Звісно, на рівні спілкування все більш-менш добре. Утім близької дружби заводити з інфікованими основна маса краян побоюються, хоча знають, що заразитися через побутові речі не можна.
Вважається, що найчастіше «привозять» смертельну хворобу заробітчани, адже згідно зі статистикою, справді найбільший відсоток заражень припадає на осіб працездатного віку.
Зокрема, пані Марту з Хуста невиліковним захворюванням «нагородив» чоловік, який протягом 10 років їхнього спільного подружнього життя їздив на заробітки у Москву. Жінка (з етичних міркувань імена у матеріалі замінено) погодилася розповісти свою сумну життєву історію, аби інші, ті, кого ВІЛ також стосується, просто знайшли в собі сили «не зламатись», не переставали вірити в краще, адже лихо може спіткати будь-кого…
Витираючи сльози, Марта Кемінь ділиться думками:
«Я дізналася, що хвора 4 роки тому. На той час мала п’ятирічну доньку та, як раніше здавалося, благополучну родину. Мешкали ми у одному із сіл Виноградівщини. Тоді мені було 26 років і життя мало б тільки починатися».
Найважче жінці говорити про те, як вона довідалася про захворювання, адже з тими важкими моментами пов’язано багато емоцій та переживань.
«Не маючи роботи, я й сама, як і чоловік, їздила підробляти до інших областей. Якось у Києві мені стало погано, розболівся живіт. Мене забрала «Швидка». Довелося вирізати апендикс. Операція була терміновою. Мені зробили всі аналізи. Коли лікарка повідомила, що я інфікована, світ потьмянів, а земля поплила з-під ніг. Як? Коли? Чому? Я ж була хорошою дружиною і навіть не задивлялася на інших. Довелось «викликати» з Росії мого благовірного і вже обом здавати кров. Не вірилося… Та, на жаль, діагноз підтвердився. У телефоні чоловіка я прочитала смс від його російської коханки. Коли вона телефонувала, він виходив говорити до іншого приміщення, тож запримітити щось незвичне у його поведінці було неважко»
Однак Дмитро, почувши вердикт лікарів, почав бити дружину. У нього була істерика. Чоловік звинувачував Марту у всіх можливих гріхах, кричав, що це вона його заразила.
«Ми розлучилися. Він не захотів зі мною жити. Хоча моя совість чиста. Переконана, москвичка назарі теж інфікована, якщо він досі з нею. Я не знала, як мені діяти, про що думати, відчай охопив усю мою сутність. Якби не дочка, можливо, наклала б на себе руки. Однак тепер думаю, що буде з нею, якщо помру. Добре, що мама ще не дуже стара. До речі, звістку про мою недугу батьки сприйняли дуже важко».
На той час саме померла бабуся Марти, яка мешкала у Мукачеві. Тож жінка продала її хату, яку успадкувала, і придбала собі з дитиною будинок у Хусті.
«Змінивши умови проживання, я зібралася силами і твердо вирішила – буду боротись за кожну хвилину на землі. Періодично мені треба лікуватися, найближчі друзі знають про мою проблему, утім не цураються, спілкуються зі мною, навіть допомагають. У загальному самопочуття непогане, тільки сильно втрачаю зір, швидко втомлююся і часто хворію застудними захворюваннями».
Як би там не було, але ми повинні усвідомити, що живемо поруч із тими, хто став жертвою страшної хвороби. Тому маємо навчитися ставитися до цих людей із співчуттям, не цуратися, підтримувати. Тим більше, що офіційна статистика не завжди віддзеркалює реальний стан справ. Тож можливо, поруч із нами хворих в рази більше… можливо, вони є навіть серед наших знайомих, колег, товаришів…
Марина АЛДОН
Шукайте деталі в групі Facebook