На Буковині найменша жінка при зрості 132 см народила двох здорових дітей – донечку Олю і сина Іванка.
Про це повідомляє кореспондент molbuk.ua.
“Дюймовочка”, як називають Людмилу, проживає в селі Замостя на Вижниччині. Жінка вважає себе щасливою дружиною і мамою: чоловік Ігор буквально носить на руках мініатюрну дружину, а діти швидко ростуть і розвиваються відповідно до свого віку.
У жовтні 2012 року Людмила народила дівчинку вагою 2,8 кілограма. Через два роки на світ з’явився майже трикілограмовий хлопчик. Обидва рази жінка народжувала у Чернівецькому міському пологовому будинку № 2, їй робили кесарів розтин. Для операції довелося підбирати мініатюрні інструменти, розраховувати майже дитячу дозу наркозу. “Це справжнє диво, що Людмила змогла завагітніти і виносити двох здорових дітей. За роки моєї лікарської практики це перший випадок, коли народжувала така маленька жінка, – говорить завідувач кафедри акушерства, гінекології та перинатології Буковинського медичного університету професор Олена Кравченко, яка приймала обоє пологів “дюймовочки”. – Перед вагітністю Людмила важила лише 27 кілограмів. Новонароджені діти фактично становили одну десяту ваги мами. Це рівнозначне тому, якби жінка нормальної статури народила семи- або восьмикілограмову дитину”.
“Була однокласникам по пояс”
Проблеми зі зростом у Людмили розпочалися ще в ранньому дитинстві. Вона народилася недоношеною і важила лише 840 грамів. Лікарі не давали дитині жодних шансів. “Але донька почала швидко набирати вагу – за три місяці майже два кілограми. Із лікарні її виписали здоровою. Про якесь захворювання чи патологію мені ніхто не говорив, – пригадала мама Ольга Василівна. – Я бачила, що і в садку, і в школі Люда була найменшою, але думала, що вона ще підросте. Та в другому класі донька зовсім перестала рости: як було 112 сантиметрів – так і залишалося. Ми з чоловіком захвилювалися і почали возити її по різних клініках”
Лікарі констатували у Люди дуже рідкісне захворювання, пов’язане з гормоном росту. Після курсу лікування за новою методикою в Київському інституті ендокринології вона підросла ще на 20 сантиметрів, але подальший зріст зупинився остаточно. Та дівчина не засмучувалася. Вона була життєрадісною, доброю, світлою. Любила гарно одягатися. “Сукні доводилося шити або купувати в “Дитячому світі”, – каже Людмила. – Я була своїм однокласникам по пояс. У школі дуже любила писати. Дівчата казали, що так швидко, як я, ніхто не пише. Однокласники часто просили написати за них твори. У реабілітаційному центрі в Чернівцях здобула дві спеціальності – оператора комп’ютерного набору та бухгалтера. Жила в гуртожитку, мала багато подруг. Про особисте життя навіть не думала. Налаштувала себе, що ніколи не вийду заміж. Про те, що зустріну коханого і народжу двох діток, не могла навіть мріяти. Хоча ворожка, до якої ходила, сказала мені: “Ти будеш щаслива в шлюбі. Чоловік, за якого ти вийдеш заміж, уже поруч. Чекай”.
“Чоловік носить мене на руках”
Ігор приїхав із Миколаївщини до тітки. “Сподівався зустріти тут свою долю, бо чув, що буковинки дуже гарні, – зізнався чоловік. – Якось їхав у маршрутці й звернув увагу на дівчинку з розкішним довгим волоссям. Думав, що це школярка. Коли вона повернулася до мене, аж серце йойкнуло. “Яка вродлива”, – подумав. “Хто це?” – запитав пошепки в тітки. “Це наша “дюймовочка”, – посміхнулася та. – Вона вже доросла, просто дуже мініатюрна”. І я зрозумів, що хочу познайомитися ближче з цією дівчиною, в яку закохався з першого погляду. Пізніше дізнався номер її телефону”.
– Я навіть не догадувалася, що Ігор мене шукає, – усміхається Людмила. –Він зателефонував мені сьомого березня – напередодні жіночого свята. Сказав, що бачив мене в маршрутці та хоче зустрітися. І я погодилася. На нашому першому побаченні Ігор подарував мені квіти – вперше в житті. Мені він здався дуже високим, треба було задирати голову догори, коли розмовляли. Через кілька хвилин я відчула, що мені з ним дуже легко.
– А я зрозумів, що Люда – моя доля, яку шукав, – запевнив Ігор. –Після кількох побачень вона запросила мене додому познайомитися з батьками.
– Ігор нам сподобався, особливо своїм ставленням до нашої доньки. Відчувалося, що вона була для нього найдорожчим скарбом, – говорить пані Ольга. – Через місяць він прийшов зі сватами. Ми поблагословили їх. Відгуляли гучне весілля. Нареченій пошили розкішну білу сукню.
– Ми обоє дуже хотіли дітей. Я хвилювалася, чи зможу завагітніти. І коли побачила дві довгоочікувані смужки на тесті, розплакалася від щастя, – зізналася Людмила. – Всю вагітність Ігор носив мене на руках, не дозволяв нічого робити. Лікарі були вражені вагою донечки – 2840 грамів, дивувалися, як в такому маленькому животику могла поміститися така велика дитина (сміється, – авт.). Син народився ще більшим – майже три кілограми. Діти – це така радість, щодня відкриваю щось нове. До їхнього народження я думала, що найщасливішим моментом у моєму житті було вінчання з Ігорем. Та коли мені приносили донечку і синочка, я зрозуміла, що тепер є аж три щасливих події. Олі, яку ми назвали на честь обох бабусь, восени виповниться шість рочків, а Іванкові у червні – три. Обоє ходять у садок. Коли я вперше привела донечку, діти запитували: “Це твоя сестричка, яка навчається в школі?”. “Ні, це моя мама”, – пишалася Оля. Вона має вже метр зросту. Ще трохи – і пережене мене. Іванко теж високий – у татуся вдався. Ігор досі носить мене на руках…
Шукайте деталі в групі Facebook