Врешті тільки один раз мені всетаки вдалося поїхати у Турцію на відпочинок із сином.
Сонечко та прекрасна навколишня природа тоді й приспали нашу пильність.
Степанкові тоді було 8 років, він відразу подружився із дітками, які відпочивали на тім пляжі. Я дуже здивувалася, що серед них так багато українськомовних. Ми одразу ж скооперувалися, що кожні 3 години з малими буде чергувати якась із наших матусь. Тож наш відпочинок можна було вважати цілком налагодженим. А ще я здивувалася, що серед нас справді багато самотніх жінок. Тих, які прийшли на відпочинок тільки з дитиною.
Але ця особливість впала в око не тільки мені одній. Між нами снували якісь чоловіки. Але не всі вони прогулювалися тут із тим наміром, щоб лиш познайомитися і пофліртувати.
Якось одна мамочка верескнула, всі зразу ж озирнулася на неї. Найперше всі мамочки подумали, що їхнім дітям щось загрожує. Але насправді жінка стала репетувати, бо побачила, що якийсь чоловік поцупив мій гаманець. Я одразу ж зірвалася на ноги – стала просити оточуючих допомоги.
Поруч якраз відпочивала сімейна пара – причому, чоловік був турком. Він мав фігуру Аполлона, але дуже рішучу вдачу. І йому нічого не вартувало зразу ж догнати злодія і скрутити йому в’язи. Він почав гамселити злодія, а той ледве відбuвався від його кyлаків і стoгнав.
Коли Аполлон нарешті дав спокій моєму персональному негіднику, його обличчя вже не можна було впізнати. Під оком красувався великий синяк, a один зуб він сплюнув – просто у пісок.
Минув тиждень. Одного дня ми пішли на інший пляж, щоб нічого не нагадувало нам про ту прикру пригоду. Я була здивована, коли через тиждень помітила на цьому пляж того ж самого злодія. Він теж мене помітив і, звичайно ж, зовсім не був радий цій нашій черговій зустрічі.
А потім він таки підійшов до мене. Синяк під оком вже зійшов, але зуба спереду бракувало. Він несподівано заговорив – підійшов до мене впритул і просто у вухо просичав:
— Бог тебе покарав! Твій чоловік вчора поїхав із курорту з гарною жінкою! Так тобі і треба!
Я зразу не зрозуміла, про що це він. А потім згадала свого красивого захисника, якого злодюжка уважав моїм чоловіком. Я розсміялася.
Злодій аж відсахнувся від цієї несподіваної реакції на його слова. А що я мала роботи – на його думку? Рвати на собі волосся, кричати або – у крайньому разі пoмuрати на цім пляжі від туги? А я посміхнулася, що знайду собі іншого, ще й набагато кращого, і щасливо перевернулася на інший бік.
Олена Кузьма
Шукайте деталі в групі Facebook