Мене звати Катя, я з багатьма своїми однолітками ходимо в будинок малятки і допомагаємо працівникам цього будинку з малюками.
Але мамі я нічого не розповідала, а то вона могла мені заборонити цим займатися.
Ось кажуть, що ми нинішня молодь не дуже хороша, а я хочу сказати, що це неправда. Так, серед нас є різні, але в основному всі хороші.
У будинку малятка є хлопчик Міша і дівчинка Світлака, вони двійнята. Я не знаю чому, але відразу ж я до них причепилася, а вони до мене.
Коли я приходила, то вони гралися тільки зі мною, без мене вони не хотіли навіть їсти.
А останній раз мені довелося навіть трохи там затриматися.
Міша і Світлана, вони мене не відпускали, весь час плакали, але мені вдалося з ними домовитися, що завтра, я знову до них прийду і вони заспокоїлися.
Мама думала, що я гуляю не зрозуміло де і з ким, але я їй нічого не говорила, боялася, що вона мені заборонить займатися волонтерством.
І ось одного разу мама мені сказала, що її викликають на термінову oпepaцію (вона лікар), і мені дала наказ, щоб я вчила уроки і лягала спати.
Але, як тільки мама пішла, то я відразу поїхала до будинку маляти, а там стояла швидка допомога.
Виявляється, у Міші, була поламана рука, а у Світланки, нога, і їх забрали в ту лікарню, в якій працювала моя мама.
Я на наступний день після уроків поїхала провідати малюків, вони були дуже раді мене бачити. Я їх погодувала, а то вони взагалі відмовлялися від їжі.
Я вирішила залишитися і укласти їх спати, в цей час до них в палату, увійшла моя мама. Я навіть не чула, як вона увійшла, вона просто стояла і спостерігала, як я їм розповідаю казку, і як вони засинають.
Коли малюки заснули, я хотіла піти, але побачила свою маму. І тоді я їй зізналася, що ми з хлопцями взяли шефство над будинком малятка в нашому районі.
Мама мене обняла і сказала, що вона думала, що я просто ходжу з хлопцями гуляти.
Через два місяці і Міша і Світлана жили у нас вдома, вони для мене були братом і сестрою, я була дуже щаслива, і хлопці теж.
Час минув швидко, Міша і Світу закінчили школу і вступили до медичного інституту, вони стали лікарями, як і моя мама, у нас дуже дружна сім’я.
Я заміжня, у мене двоє своїх прекрасних дітей, яких я дуже люблю.
А мій чоловік і його батьки, як тільки дізналися, що мої брат і сестра, усиновлені діти, то вони стали до моєї мами ставитися з ще більшою теплотою і ніжністю.
Адже не кожна людина готова взяти дітей з дитячого будинку, або з будинку малятка дитини, для цього потрібно бути дуже сміливою людиною.
Таким, як наша мама.
Шукайте деталі в групі Facebook