“Іноді я виконував тижневу роботу за вихідні”, – студент з Коломиї про те, як можна заробити в Україні

Денис Ботук – студент, закінчує бакалаврську програму з прикладної математики на факультеті комп’ютерних наук і кібернетики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Народився в Коломиї, закінчив загальноосвітню школу №3. Називає себе «кібернетиком».

 

Денис почав працювати в ІТ-індустрії майже одразу після вступу до університету. Своїм успіхам хлопець завдячує шкільним вчителям.

– Наприкінці першого курсу університету ти вже почав працювати за фахом. Що це була за робота?

-Це була українська продуктова компанія Lun.ua. У великих містах ЛУН є досить популярним ресурсом – це пошуковик нерухомості в Україні. Я працював в їхньому міжнародному відділі flatfy. У мої обов’язки входила розробка так званих парсерів. Людською мовою – це програми, які зчитують чи стягують інформацію з інших сайтів. Пишуться такі доволі легко. За тиждень роботи в офісі я «увійшов в процес», далі працював вже дистанційно. Платили за таку роботу небагато, але на той момент для мене, першокурсника, це був найкращий варіант.

Іноді бувало навіть так, що я виконував тижневу роботу за вихідні.

Працював там більше року.

Цієї весни деканат запропонував мені й моєму другові роботу в компанії випускників нашого факультету. Я був шокований, що взагалі таке можливо – я отримаю роботу завдяки саме деканату. Це аутсорсингова чеська компанія, філіал якої Limestone Digital знаходиться в Києві. Я працюю на американському проекті – розробляю автоматизовані UI-тести. У кінці робочого дня я безпосередньо спілкуюсь із замовниками, а це не абияка практика англійської, погодься. Відверто скажу, робота мені подобалась напочатку, коли це для мене було новим і я вчився, як розробляти ці тести. Зараз це настільки перейшло в рутину, що якби був варіант змінити роботу або хоча б проект – я б точно це зробив. Не виключено, що найближчим часом таки зміню місце роботи.

– Чому обрав професію «кібернетика»?

-Я до останнього не був впевнений, куди вступати. Мене цікавили настільки різні професії: замислювався і над журналістикою, і над дипломатією, і економікою. У школі мені дуже легко давалася математика, цей предмет, напевно, займав в мене найменше часу, коли я виконував домашнє завдання. Самого програмування в шкільній програмі тоді не було, тому я не міг цілком уявити «що це і як це їдять». Але були олімпіади, в яких я брав активну участь. Учитель з інформатики в школі знала про мою здібність до математики й запропонувала спробувати себе в цьому. Ми залишались іноді після уроків, і Наталія Євгенівна Городчук мені показувала ази на мові Паскаль. Мені, як кажуть, «зайшло».

Коли прийшов час вже конкретно обирати професію, я вирішив, що це таки буде ІТ.

По-перше – це перспектива, по-друге – хороша зарплата, по-третє – це мені просто подобалось.

– Ти навчався в Коломийській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3. Якою була твоя школа?

– Третя школа – це мій другий рідний дім. Я виховувався там. Згадую себе в початкових класах і у випускних – кардинальна різниця. Меншим я був дуже сором’язливим і спокійним хлопцем, що, зрозуміло, завжди тільки заважало, бо сковувало. Але, завдяки вчителям, я відкрився, став готовим до різних незручних ситуацій та й, напевне, взагалі до дорослого життя. Вони мене спонукали працювати над собою. Я брав участь в усьому, що тільки можливо: інтелектуальні змагання, всі олімпіади, конкурси, був ведучим майже на всіх заходах у школі, вів шкільне радіо, співав у шкільних хорах, в ансамблях. У старших класах я став, як це тоді називалось, президентом школи.

Зараз я розумію, що якби не наполегливість всіх моїх вчителів і якби не весь цей досвід, я б, напевне, так і залишився тим сором’язливим, непристосованим до життя хлопчиком. У школі була домашня атмосфера: ти всіх знаєш, всі знають тебе, кожен був рідним і близьким. У 11 класі вчителі вже сприймались як хороші друзі. Тому зараз для мене дуже дивно бачити десь в соцмережах чи чути на вулиці будь-які негативні слова в бік третьої школи від людей, які жодним чином не мають до неї відношення.

-Чому критикують твою школу?

-Можливо, тому що вона маленька. А образити меншого завжди легше, ніж рівного собі чи більшого. Але те, що третя школа невелика, дає тільки їй переваги. Діти завжди знаходяться під наглядом, кожна дитина зокрема отримує більше уваги, й таких плюсів можна ще багато перелічувати. А якщо хтось хоче сказати, що ця школа не дає знання, то я можу навести багато прикладів, коли саме наші випускники досягали хороших успіхів.

-Як часто ти приїздиш в Коломию?

-Приїжджаю додому доволі часто – зазвичай двічі на місяць. Якщо я приїжджаю лише на вихідні, то час проводжу вдома. Після шумного Києва, де постійний рух, швидкий темп життя, а ще й з гуртожитку, хочеться якнайбільше насолодитись домашнім затишком. А вдома завжди є чим зайнятись. Стараюсь, коли приїжджаю, якнайбільше часу приділити сім’ї. Деколи, коли я знаю, що хтось з моїх старих друзів чи хороших знайомих в Коломиї, то можу прогулятись з ними центром ввечері.

-Ти б повернувся в це місто після навчання?

-Ще як тільки я вступив до університету, було дуже морально й психологічно складно у великому місті – всі чужі, нікому не можеш довіряти. Тоді я говорив всім навколо, що я повернусь до Коломиї, буду розвиватись і досягати успіху там. Але зараз, тверезо оцінюючи ситуацію, на жаль, як би я справді не хотів повернутись, я цього не зроблю, бо не бачу для себе тих перспектив, які мені потрібні. Кажу «на жаль», бо дуже люблю наше місто.

Якби дійсно я бачив для себе перспективи в Коломиї, я б навіть не замислювався і повернувся.

Але ситуація така, як є: Коломия – провінційне місто, в якому ІТ-індустрія, якщо й існує, то зовсім не на рівні Києва, Львова чи інших великих міст.

-Як думаєш, якою Коломия буде через 10 років?

-Коломия через 10 років. Ну, хотілось би вірити й сподіватись на найкраще. Спостерігаючи за активною молоддю Коломиї, а з деякими будучи й знайомим, я думаю, що не все втрачено. Тут справа навіть не тільки в Коломиї. Ми не знаємо, що нас чекає через рік глобально, беручи за основу країну чи навіть всю планету. Світ зараз настільки нестабільний, що важко щось передбачити, тим паче на 10 років наперед. Можемо тільки сподіватись на краще й робити для цього, хоч навіть мізерні, але кроки.

-Як думаєш, яке майбутнє сфери ІТ в Україні?

-Саме сфера ІТ має високий потенціал в Україні, завдяки кваліфікованим кадрам. Ні для кого не секрет, що українські айтішники дуже ціняться у світі. Саме тому я впевнений, що майбутнє є, і воно досить успішне. Взагалі, спостерігаючи за динамікою розвитку ІТ в Україні, особливо після 2014 року, то бачу, що сфера з кожним роком набирає все більші й більші темпи. Останні півтора року активно впроваджуються технології штучного інтелекту, а це різноманітні нейронні мережі, комп’ютерне бачення, глибоке навчання тощо. Я вважаю це великим досягненням, оскільки це досить складні речі.

-Що зараз відбувається з ІТ на українському ринку? Який він?

-Загалом Україна вважається аутсорсинговою іт-країною – це, коли компанії надають лише послуги замовникам, простіше допомагають. Минулого року ми навіть були визнані найкращою країною з надання послуг аутсорсингу за версією британської асоціації Global Sourcing Association (GSA). Замовляють такі послуги зазвичай продуктові компанії. У нас вони на вагу золота, на жаль, їх дуже мало. Ще послуги аутсорсингових компаній можуть замовляти компанії, які зовсім не пов’язані з ІТ.

Послуги аутсорсерів – це переважно розробка окремої частини програмного забезпечення, необхідного для продукту компанії-замовника.

-Що ти можеш собі дозволити на зароблені гроші в ІТ-сфері?

-Для проживання студента в столиці вистачає з головою. А оскільки я – людина заощадлива, то більшу частину я відкладаю. Звісно, що хотілось б завжди більше, але так як в мене 4-годинний робочий графік і потрапив я на роботу без будь-якого комерційного досвіду, то я задоволений. Що можу дозволити?

Можу забезпечити повсякденне своє життя, відвідування спортзалу з тренером і, звісно, гулянки, зустрічі з компанією, кіно і все, що потрібно сьогодні 20-річній молодій людині.

-Що і як треба робити, щоб заробляти багато в ІТ? І які це суми?

-Найголовніше – постійно вчитись, розвиватись і бути готовим до нових викликів. ІТ-сфера – це сфера чи з ненайбільшою динамікою розвитку. На сьогодні кількість технологій злічити просто неможливо, а про шалений темп розвитку кожної з них я взагалі промовчу.

Ніколи не можна «осідати», завжди потрібно йти в ногу з часом.

Це актуально й не тільки для цієї галузі, але саме в ІТ – це гасло взято за основу. Друге, що важливо, ця справа справді повинна подобатись. Зараз вже в Україні ринок айтішників дуже сильно насичений і люди, які мають просто певні знання, не є в пріоритеті. Вони повинні цим жити, але я вважаю, що й це повинне бути в міру, бо просто в один момент ти можеш «вигоріти».

Зараз спостерігаю таку тенденцію, що пріоритет у виборі людини на певну вакансію ставиться зовсім не на її поточний багаж знань, а на перспективу цієї людини, адже знання, актуальні вчора, сьогодні можуть стати вже нікому непотрібними. Тому головне – це мати мізки, щоб бути спроможним переходити з легкістю з однієї технології на іншу й вивчати нові, а ще мати бажання цим займатись. Бо отримувати таку гору знань і витрачати на це велику кількість часу, не маючи при цьому бажання, просто неможливо. Якщо компанія не буде бачити твого розвитку, ти їй просто станеш непотрібним.

Великою перевагою айтішника є те, що заробітня плата отримується у валюті (зазвичай – це долари США), тому їхня робота ніколи не знецінюється. Щодо сум, то вони сильно варіюються в залежності від того, чим ви займаєтесь, які технології використовуєте, який у вас досвід і від того, в якому саме місті ви працюєте. Загалом в Україні варіація від $500 до $5000. Є, звісно, випадки, коли цифри можуть бути й більші, але це вкрай рідко, і залежить від замовника або компанії-власника. Найбільше платять в Києві, далі Львів та Харків, а потім уже Одеса, Дніпро, Івано-Франківськ, Вінниця і т. д.

– Що порадиш тим, хто хоче стати частинкою світу ІТ, але не знає з чого почати і як себе розвивати в цьому?

-Я ще сам не досяг бажаних висот. Наразі можу радити щось хіба школярам і, можливо, студентам 1 – 2 курсів.

Для школярів: вчіть математику, не забувайте про англійську. Це дві основні речі для програміста-початківця. Ну і все ж таки краще ознайомитись із програмуванням, хоча б написати свої перші програми для того, щоб зрозуміти, що це таке, і чи воно вам потрібно. А для того, щоб зробити перші кроки саме в програмуванні, зараз в інтернеті є багато можливостей для цього. Є багато онлайн і офлайн курсів, причому безкоштовних.

А студентам 1 – 2 курсів раджу не відтягувати з вивченням проги, якщо ви сподіваєтесь, що університет вам дасть все необхідне, не дозволяйте себе вводити в оману. Я, наприклад, на 2-ому курсі пішов на курси, потім їх ще продовжив, як кажуть, в’їхав в цю систему і далі продовжую вивчати все сам за допомогою інтернету. А тут вже головне – бажання та мотивація.

-А що дав і не дав тобі університет для роботи в ІТ-сфері?

– Я за спеціалізацією – прикладний математик, університет мені дав дуже хорошу математичну базу, що насправді є дуже важливо й цінно в ІТ-сфері. А ще вивчати нове у великому обсязі за малий проміжок часу. Для айтішника, який все життя повинен вчитись, це вміння є важливим. І взагалі, як нам й обіцяли викладачі на першому курсі, університет нам добре таки «прокачав мізки».

Мені університет не дав технічних навичок в тому обсязі, який мені необхідний в роботі. Можливо, це через мою спеціалізацію, але не факт. Не знаю. Проте основне й необхідне, я вважаю, що я отримав.

РЕКЛАМА:

Джерело.