Колись успішна мама трьох дітей, сьогодні – спекалися у будинок для літніх людей. Новорічний ранок приніс Кірі Іванівні подарунок

Кіра Іванівна, ніяк не могла звикнути до нового місця. Колишній, головний інженер заводу, мати трьох дітей, не могла навіть припустити, що буде проводити свою старість в будинку для людей похилого віку.

Колись у жінки було цікаве, активне життя. Кіра розривалася між будинком і роботою. Як вона примудрялася чудово вести господарство, виховувати двох дочок і сина, і викладатися на повну в роботі, не знав ніхто крім неї самої. Джерело.

Але, мабуть, щось Кіра упустила у вихованні своїх дітей, хоч і намагалася їм прищепити з самого дитинства любов до ближнього і доброту.

Прийшов той час, коли стара, безпорадна жінка, виявилася непотрібна своїм дітям. Сина вона не бачила ось уже років двадцять п’ять, Міша як поїхав на Сахалін працювати, так і залишився там. Раз на рік, вона отримувала від нього листівку на Новий рік і на цьому все. Дочки були тут, поруч, але у кожної була своя сім’я, турботи.

Жінка дивилася у вікно і плакала. На вулиці тихо йшов сніг, і там, за парканом, вирувало життя.

Наближався Новий рік. Люди поспішали додому, несли красиві, пухнасті ялинки. Кіра закрила очі і посміхнулася. Вона згадала, як колись чекала це свято не менше своїх дітей.

Адже в цей день у неї був День народження. Вдома завжди збиралося багато гостей, було дуже весело і радісно. А зараз, вона сиділа одна в цій маленькій кімнатці, навіть її сусідка по нещастю, Анна Василівна, пішла кудись із самого ранку. Напевно, жінці набридло сидіти з похмурою і сумною Кірою.

Раптово в двері постукали.

– Заходьте! – крикнула жінка.

До кімнати зайшли кілька бабусь, на чолі з Ганною Василівною.

– З Днем народження! Щастя, міцного здоров’я! – крикнула одна з життєрадісних стареньких і простягнула іменинниці в’язані шкарпетки.

– Ой! Дівчатка! Я не очікувала – розгубилася Кіра. – Анечко, ти б хоч попередила мене!

– Так це ж сюрприз! – промовила Ганна Василівна, і простягнула великий торт.

– Проходьте, розсаджуйтеся, зараз чай будемо пити з тортом! – клопоталася біля гостей іменинниця.

Сиділи бабусі довго. Спочатку відзначили День народження, а потім і Новий рік. Співали пісні, згадували про минуле життя. Дивно, але жодна з них, не згадувала в розмові дітей. Напевно це була болюча тема для всіх мешканців цього будинку.

Кіра Іванівна трохи пожвавішала. В очах з’явився блиск, адже до цього, її погляд був як у собаки, яку господар вигнав на вулицю. Уже стало світати, і гості потихеньку розбрелися по своїх кімнатах.

Кіра довго ще крутилася, і заснула лише вранці.

– Мамо! Мамулю! З Днем народження! З Новим роком! – почулося десь далеко.

Жінка посміхнулася, їй снився син, Михайлик. Він так змужнів, став зовсім дорослим чоловіком.

– Матусю, прокинься. Вона хворіє? Може їй погано? – запитав у чергової.

– Ні. Вони з дівчатами Новий рік святкували до ранку, – відповіла та.

Кіра відкрила очі і підскочила на ліжку від несподіванки.

– Михайлику? Так це не сон? – сльози струмком стікали по щоках жінки. Від несподіванки, вона не могла навіть говорити.

– Не сон, мамо, я вчора приїхав, хотів сюрприз зробити. Чому ти не повідомила, що Олена з Катькою запроторили тебе сюди? Я ж думав, що у тебе все добре.

– Так у мене все добре. Он, вчора з подругами Новий рік відзначали і день народження, – сумно посміхнулася мати.

– Так. Часу у мене не багато, збирайся, я квитки взяв уже. Сьогодні вночі у нас поїзд.

– Куди синку? – не зрозуміла Кіра.

– Додому мамо, ми їдемо додому. Не хвилюйся, дружина у мене відмінна і вже чекає нас. Хоч з онуком познайомишся!

– Михайлику … Це так несподівано, – заплакала жінка.

– Збирайся, це не обговорюється. Я не залишу тебе тут!

Анна Василівна, спостерігала за всім цим зі сльозами на очах.

– Збирайся Іванівно, що ти роздумуєш? Он якого сина виховала! Молодець!

– Так. Мишко у мене дуже хороший. Весь в батька свого! – посміхнулася Кіра Іванівна, і пішла збирати речі.

Шукайте деталі в групі Facebook


Загрузка...

Джерело.