Чоловіку не подобалась моя повнота і він пішов до іншої – худої. Через 5 років ми зустрілись знову

Після полoгів, злегка поправилася. Вага не особливо збільшилась, але… Від чоловіка посипались претензії, що це, мовляв, таке і все в такому дусі. Замість того що б сказати – «Все добре, кохана, ти все одно найкраща за всіх» і почекати, доки я прийду в себе, він пішов «наліво».

Та так не слабо пішов, що в один прекрасний день взагалі не повернувся. Залишилася з дитиною на руках, тут подробиці ні до чого, думаю, все зрозуміло.

Зрештою я втомилася побиватися і знайшла в собі сили повернутися до життя. Завела собаку, почала пробіжки вранці разом з нею. Стала качати прес. Хоч це дуже важко морально, але відмінно відволікає від похмурих думок… Звикла до спорту, і, з часом, влаштувавшись на роботу, записалася у фітнес зал.

На відміну від тренера в нашому спорткомплексі, фітнес тренер виявився уважною і терплячою людиною. За пару років постійного відвідування залу, я не тільки повернула собі гарну фігуру, але і поліпшила її місцями)) Мінімум в 1,5 рази) Полюбила себе знову, полюбила своє тіло.

Одного разу, повертаючись додому зі спортивною сумкою і в спортивній формі, помітила, що біля під’їзду стоїть мій колишній чоловік. З квітами та цукерками … Мабуть в домофон дзвонить, а син йому не відкриває.

Тут я розумію, що у мене прямо тут і прямо зараз, є шанс виконати мрію багатьох покинутих… Зробити так щоб він ридав від каяття. Руки за голову закинула, присіла раз п’ять швиденько, груди поправила і зробила крок до нього назустріч.

А він мені, знаєте, що говорить?

– Дівчино, ви в цьому під’їзді живете? Можете двері відкрити? Гірко засміявшись, я закрила обличчя руками і відчуваючи невимовне торжество відійшла в сторону.

– Я щось смішне сказав? – раптом занервував він – Що вас насмішило?

– Сказав… в РАЦСі… Коли клявся любити і захищати… – повертаючись до нього прямо обличчям сказала я – До сих пір, ржу не можу!

– Ліда? ЛІДА! – він витріщив очі дивлячись на мене.

– У тебе є 10 секунд щоб забратися з цього двору – вже невесело оголосила я.

– Можна хоч сина побачити? Павла! – благав він.

– Його Саша звати… – здивувавшись, уточнила я…- Пішов… Геть! Пішов…

Дивилася йому вслід, він часто оглядався… А сенсу? Мрії збуваються, якщо захотіти…

РЕКЛАМА:

Джерело.