Якби я знала тоді 50 років тому, що на старості років опинюся в інтернаті, то по-іншому жила б.
Мені 80 років.
У свої 30 років мені хотілося красивого життя. І я зв’язалася з поганою компанією. Вони крали. Але у них завжди були гроші. І вони завжди гуляли в ресторанах.
Мені це подобалося. Це була весела життя.
Я кинула чоловіка і двох дітей. І вирішила присвятити своє життя розгульному життя. Нас часто ловили. Нас карали. Ми виходили і приймалися за старе.
Мені подобалося таке життя.
Тільки я не думала, що так швидко закінчиться молодість. І все це скінчиться. І ось я стара і xвopa. І не кому не потрібна.
Я відсиділа в цілому 25 років.
Вийшла xвopa і не кому не потрібна. Світ змінився для мене. Немає вже тієї розгульного і блатного життя. Немає нічого з того, що було раніше. Я не впізнала цей світ.
Він для мене був чужий і страшний.
І ось я в інтернаті для людей з обмеженими можливостями.
Тут зібралися такі як я старі. Озлоблені і xвopi. Ми всі злі від цього життя. Рідних у нас немає ні в кого. Ми кинуті і не потрібні.
У нас немає дітей. Може у кого-то і є. Але вони дітям не потрібні. Ми самі винні у своєму житті.
Я звичайно хотіла б побачити своїх дітей і попросити у них вибачення. Але я не знаю, де вони.
На тому місці, де стояв наш будинок. Тепер стоїть 12 поверховий будинок. І де вони тепер я не знаю.
Ми виживаємо, як можемо тепер.
Вибачте нас рідні.
Шукайте деталі в групі Facebook