Останній місяць Порошенка: навмисна дестабілізація чи непрофесіоналізм?

Коли стало очевидно, що наступним президентом стане Зеленський, було вирішено діяти за принципом «згоріла хата – гори й сарай».

Останній місяць правління Петра Порошенка відзначився низкою скандальних судових рішень, які поставили під сумнів як патріотизм президента, на якому наголошувала його виборча кампанія, так і професіоналізм і лідерські здібності цього політика.

Дурні чи злочинці?

15 квітня українців шокувала несподівана новина: Броварський міськрайонний суд ухвалив рішення звільнити з-під варти обвинувачену в теракті та зраді Надію Савченко й голову «Офіцерського корпусу» Володимира Рубана. Рішення було ухвалено у зв’язку з тим, що термін запобіжного заходу сплив, а нового не було обрано.

Обидва підозрювані перебували під арештом з березня минулого року, а сторона звинувачення підозрювала їх у плануванні перевороту та захопленні державної влади, підготовці теракту, сприянні терористам, а також у посяганні на життя державних діячів. Увесь світ тоді шокували слова генпрокурора Юрія Луценка про те, як Савченко нібито планувала з мінометів обстріляти й завалити купол Верховної Ради, а потім автоматами добивати депутатів, які виживуть. Світова громадськість була вражена, почувши, що Героя України, яку наша держава зуміла звільнити з російської в’язниці завдяки широкомасштабній міжнародній кампанії та обміняла на російських спецпризначенців, заарештовано за зраду українським судом.

Рік Савченко протримали під вартою, а потім влада в особі генпрокурора Луценка оголосила, що «ми нічого не змогли вдіяти». Генпрокурор зазначив, що це звільнення є «ознакою того, що судова система важко хвора», не пояснивши, як його відомство дозволило випустити на волю небезпечну терористку. У Генпрокуратурі пояснили, що причиною такої ситуації стали дозволені законом маніпуляції з нескінченними змінами адвокатів, недоукомплектування штату суддів в Україні (40%) та особливо «небажання суддів виконувати свою роботу».

З юридичного погляду справа Савченко-Рубана справді виявляється заплутаною, а їхнє звільнення – юридично обґрунтованим. Чотири рази змінювалися суди, які мали слухати справу, однак розгляд по суті так і не розпочався. Чернігівський райсуд провів близько семи засідань, але потім одна із суддів заявила самовідвід, оскільки не має доступу до державної таємниці, а тому не може розглядати цю справу. Пізніше адвокати Рубана і Савченко заявили відвід усім суддям, засумнівавшись у роботі автоматизованої системи розподілу справ. Потім у вже Солом’янському суді не змогли знайти суддів, кваліфікація яких дає змогу розглядати подібне провадження з доступом до держтаємниці, що важливо для розгляду справ щодо тероризму. Автоматизована система вказала на Дарницький райсуд Києва, але один із суддів трійки заявив, що його рідні проживають на тимчасово окупованій території Донецької області, а тому не зможе неупереджено розглядати цю справу. 13 квітня було заплановане підготовче засідання у Броварському міськрайонному суді Київської області. Хоча воно не відбулося через неявку адвокатів. А 15 квітня підозрюваних узагалі відпустили у зв’язку із закінченням терміну запобіжного заходу, а Генпрокуратура «не встигла нічого зробити».

У цій справі, яка перебувала на особистому контролі генпрокурора-кума президента, дивно все. Якщо Савченко небезпечна терористка, яка хотіла вбити сотні депутатів і здійснити державний переворот, то Луценко мав би особисто грудьми на ворота СІЗО падати, аби не допустити її звільнення. Той факт, що адвокати Савченко обкрутили в юридичних нюансах всю Генпрокуратуру й судову систему України, також не виглядає переконливим. Незважаючи на відсутність юридичної освіти генпрокурора, українські судові бюрократи насправді є досить професійними людьми, які, якщо буде наказ, винного зроблять невинним, а невинуватого посадять, і все виглядатиме згідно з буквою закону.

Ніхто з тверезомислячих людей не сумнівається у залежності українських судів від центральної влади, яка має вплив також на їхнє призначення і виплачує їм зарплату, і може за потреби натиснути й навіть звільнити будь-якого суддю, використовуючи юридичні нюанси. На кожного суддю, який ухвалив невигідне владі рішення, можна вплинути, інкримінувавши звинувачення від «порушення трудової дисципліни чи суддівської етики» до «незаконного збагачення та корупції». Тож виправдання Луценка виглядало не лише нікчемним, але й стало підтвердженням його професійної некомпетентності, адже генпрокурор за стільки років нічого не зробив, щоб реформувати «хвору суддівську систему».

Водночас, якщо Савченко з Рубаном не винні, тоді влада в особі Луценка і Порошенка несправедливо звинуватили Героя України та офіцера-волонтера у «зраді» і понад рік протримали в СІЗО, зіпсувавши людям чесну репутацію та кар’єру. У пересічного українця, який спостерігає за коловоротом подій цієї скандальної справи, може виникнути питання: справу Савченко вели некомпетентні дурні чи злочинці? І будь-яка відповідь буде вироком кадровій політиці президента Порошенка, який або засудив невинних, або не здатний утримати за ґратами небезпечних терористів, які вийшли на волю ще за часів його повновладного правління. До речі, Рубан після звільнення вже встиг виїхати закордон.

Коли стало очевидно, що наступним президентом стане Зеленський, було вирішено діяти за принципом «згоріла хата – гори й сарай»

Хоча цілком можливою є версія, за якою влада вирішила відпустити Савченко з політично-дестабілізаційних міркувань. Коли стало очевидно, що наступним президентом стане Зеленський, а чинний гарант втратить владу, було вирішено діяти за принципом «згоріла хата – гори й сарай» або «після нас – хоч потоп». Якщо в українську політику за президентства Зеленського повернеться деструктивна та скандальна Савченко – це погіршуватиме стабільність влади нового президента й дестабілізуватиме всю країну. І навіть якщо Савченко організує якийсь збройний переворот, тоді працюватиме давній ленінський принцип «чим гірше – тим краще», тим швидше наступить кінець новій ненависній владі. А це буде корисним для тих, хто втратив владу, але не проти знову повернутися, демонструючи, якою нестабільною стала країна без «сильного і патріотичного лідера». Але в такому разі виходить, що людина, яка себе презентує як найголовнішого націонал-патріота країни, готова принести в жертву стабільність держави, заради руйнації політичної системи, в якій ти більше не при владі.

Реванш сепаратистів

Водночас в останній місяць правління Порошенка українські суди прийняли ще низку антиукраїнських рішень. Зокрема, нещодавно Верховний Суд України дозволив визнавати документи, видані терористичною «владою Л/ДНР» на території тимчасово окупованого Донбасу, під час призначення пенсій. Судді дійшли висновку, що це нібито необхідно для захисту прав жителів непідконтрольних Україні територій. І запевнили, що таке визнання не легітимізує владу самопроголошених «республік».

Раніше українські чиновники відмовлялися визнавати документи про трудовий стаж від терористичних «органів», посилаючись на те, що довідки, видані на тимчасово окупованій території, не можуть бути взяті до уваги. Але колегія суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, яка розглядала справу за позовом жителя Донецької області до управління Пенсійного фонду, зобов’язала Пенсійний фонд України визнати документи, видані терористами окупованих територій. Таке рішення від імені України може мати дуже шкідливі наслідки й для міжнародного іміджу країни, яка щоразу переконує європейських партнерів у доцільності антиросійських санкцій і визнання донецьких сепаратистів терористами. Європа може запитати: якщо українські суди визнають органи влади та документи «ДНР», то чому світ не повинен визнавати «молоді республіки»?

А 18 квітня Господарський суд Хмельницької області ухвалив ще скандальніше рішення – підтримав країну-агресора в судовому спорі між Красилівським агрегатним заводом, що входить до складу державного концерну «»Укроборонпром», та Російською літакобудівною корпорацією «МіГ». У цій справі український суд повністю задовольнив позовні вимоги російської компанії та присудив стягнути з українського підприємства понад 5 млн рублів (тобто більше 2 млн грн) на користь «МіГ», який є одним із головних підприємств російської військової промисловості.

Тобто за президентства Порошенка якийсь районний суддя може винести рішення, яке повністю суперечить указу Президента України про санкції щодо низки громадян і юридичних осіб РФ та порушує Закон України «Про санкції». Водночас суспільство не помітило жорсткої реакції президента Порошенка, негайного порушення кримінальної справи проти судді-антидержавника, команди «фас» Генпрокуратурі та антикорупційним органам чи хоча б звернення до Вищої ради правосуддя, яка звільняє суддів. Президента або задовольняють такі скандальні антиукраїнські рішення судів, спрямовані на ослаблення української обороноздатності, або армія та оборона йому насправді байдужі, особливо в останній місяць президентства.

То що ж це було?

Ще одним антидержавним рішенням суду, яке загрожує втратою для українського бюджету двох мільярдів доларів, стало рішення Окружного адміністративного суду Києва від 18 квітня, який скасував й визнав незаконною націоналізацію ПриватБанку. Суд задовольнив позов екс-власника фінансової установи Ігоря Коломойського до Національного банку і Кабінету Міністрів.

Рішення суду ще за правління Порошенка може свідчити про вибачення Петра Олексійовича перед Коломойським

І хоча президент Порошенко вже зробив низку критичних заяв із цього приводу, а у НБУ вже заявили про наміри оскаржити відповідний вердикт в апеляційному суді, втім, такі події свідчать про слабкість влади Порошенка. Хоча дехто з блогерів уже заявив, що це рішення суду ще за правління Порошенка може свідчити про вибачення Петра Олексійовича перед Коломойським і загладження вини за минулі образи, щоб за президентства Зеленського уникнути судового переслідування.

Зрозуміло, що в передчутті приходу до влади нового президента, чимало чиновників і суддів вирішили вийти з-під контролю і, керуючись різними мотивами, ухвалили вигідні певним силам постанови. Але в цьому й виявляються лідерські здібності політика, який, поки що маючи владу, міг би її застосувати для наведення законності. Навіть в останній місяць каденції президент із такими широкими повноваженнями та підконтрольною прокуратурою міг би знищити кар’єру та подальші професійні перспективи будь-якого суді, який виніс антидержавне рішення, не кажучи вже про інші методи впливу. Це, між іншим, могло б не словом, а ділом підтвердити патріотичні наміри президента перед виборцями. Адже за три тижні перед другим туром Порошенко багато обіцяв, їздив по країні й закликав знову його переобрати, але не звільнив жодного одіозного чиновника, як і не ухвалив жодного реформаторського рішення, маючи повноту влади.

Останній місяць президентства Порошенка викликав чимало запитань у громадян, які ніяк не можуть достеменно зрозуміти: чи це був «злив» країни президентом, чи навмисна дестабілізація безпеки держави заради «потоплення» нового президента, чи злочинний непрофесіоналізм кадрової політики поки що чинного президента, який планує очолити велику фракцію в Парламенті наступного скликання?

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

 

РЕКЛАМА:

Джерело.

загрузка...