“У Чорнобильській зоні активно рибалять ще з 1990-х років. Вся та риба йшла на Київ, годувала всі наші ресторани і стихійні та нестихійні ринки. Київське море – це та сама риба, вона просто мігрує туди-сюди. А промисловий вилов на Київському морі завжди був незалежно від радіації. Знаю рибалок, які її там постійно і їдять. Хоч і замірюють радіацію дозиметрами. Один рибалка жартував при цьому: “Треба страждати, як і твоя природа”, – розповідає письменник Анатолій Дністровий. Він рибалить з дитинства. Каже, все менше в Україні лишається чистої природи.
Ви дивилися гучний серіал “Чорнобиль” Крейга Мезіна і Югана Ренка?
Звичайно, дуже сильні враження. Ми з дружиною під впливом цього серіалу так захопилися Чорнобилем, що почали скуповувати літературу про нього – книги Плохія, Алексієвич.
У мене мурашки по шкірі від цього серіалу. Розумію, що можуть бути в ньому якісь неточності. Говорять, що дим під час вибуху насправді не валив. Це деталі. Художня правда за іншими законами будується. Може, дим був потрібен для того, щоб людям був зрозумілим ефект радіоактивного забруднення.
Фільм дуже сильний. Відкрив мені стільки подробиць, яких я не знав насправді.
Вам траплялося бувати в Чорнобильській зоні?
У Чорнобильську зону я їздив кілька разів ще в 2005-2006 роках. Ми плавали дивитися на реактор, заходили з Київського моря. По партизанськи, щоб ніхто не впіймав. Там розкішні краєвиди.
Ми запливли в якусь заплаву в Чорнобильській зоні. Вода чистюсінька і прозора, як у криниці. Дивлюся, у ній, як шпроти в банці, стоїть щучка малюсінька, сантиметрів по 5, і її там мільйон. Я стільки щуки до того не бачив маленької. Її там було стільки! І така красива…
Прип’ять колись була улюбленим місцем відпочинку киян. Туди ще з часів Паустовського з Києва ходив пароплав. Шістдесятники українські, Василь Стус і компанія, також усі відпочивали на Прип’яті.Таких красивих місць, такої природи під Києвом зараз мало де є
Взагалі Прип’ять колись була улюбленим місцем відпочинку киян. Туди ще з часів Паустовського з Києва ходив пароплав. Шістдесятники українські, Василь Стус і компанія, також усі відпочивали на Прип’яті. Мені син Василя Дмитро розповідав, що вони там столи дерев’яні саморобні ставили, цілими сім’ями з дітьми виїздили. Таких красивих місць, такої природи під Києвом зараз мало де є. Що таке гирло Прип’яті, коли вона впадає в Дніпро: вона розходиться сусідніми протоками кілометрів у 10 у ширину. Там купа острівців, цілі заплави, стільки звірів і птахів.
Після серіалу у Чорнобильській зоні почнеться туристичний бум.
Він там і не стихав ніколи. Там народ рибалить ще з 1990-х років. Вся та риба йшла на Київ, годувала всі наші ресторани і стихійні та нестихійні ринки. Київське море – це та сама риба, вона просто мігрує туди-сюди. А промисловий вилов на Київському морі завжди був незалежно від радіації. Знаю рибалок, які її там постійно і їдять. Хоч і замірюють радіацію дозиметрами. Один рибалка жартував при цьому: “Треба страждати, як і твоя природа”.
Звідти все завжди вивозилося – ягоди, гриби. Особливо у 1990-ті-2000-ні. Мають бути якісь програми, щоб виловлювати мікроелементи радіації, потім локалізувати, робити зачистку грунтів, етап за етапом. Я думаю, це реально.
Думаю, в перспективі Чорнобильську область адміністративно скорочуватимуть будуть потихеньку її рекультивувати.
Мене так налякав цей серіал. Адже всі подібна до чорнобильської атомні електростанції і досі працюють, і вони всі застарілі.
Ми просто втрачаємо шаленими темпами довкілля. Недавно була екокатастрофа на річці Росі. Ті ж пестицидли, які в неї вилили, їстимуть молюски, грунт забруденний. Мені вже на Рось їздити страшно.
Давно рибалите?
З раннього дитинства. Мій дід постійно брав мене з собою на став. Це все ж таки тоді була форма дворової культури, особливо підлітків. Всі їздять на велоситпедах, потім всі їздять на велосипедах рибалити на найближчі села на ставки. Всі ходять на бокс. Всі займаються філателією. Потім всі побігли на мотокрос, на футбол. Ми дуже багато рибалили.
Повернувся до рибальства вже коли в мене народилася перша донька. Захотілося на природу.
Ми втрачаємо шаленими темпами довкілля.Всі мої улюблені місця, де я рибалив, з кожним десятиліттям гіршають: руйнується берег, нищаться дерева, річки міліють. Якось уже не до рибальства. Зловили рибу – відпустили
А зараз ми практично навіть не рибалимо. Їздимо просто дивитися на краєвиди. Рибу не беремо. Всі мої улюблені місця, де я рибалив, з кожним десятиліттям гіршають: руйнується берег, нищаться дерева, річки міліють. Колись ми любили їздити на Десну. Вона зараз зовсім інакша. З Дніпром та сама історія. Якось уже не до рибальства. Зловили рибу – відпустили. Уже більше просто на повітрі хочеться побути і поспілкуватися. Ліньки ті спінінги діставати. Просто собі ходимо. Потім на туристичній сковорідочці посмажимо якісь сардельки й поїмо. Гастрономічний інтерес від рибальства уже пропав, бо який смисл ту рибу везти? У морозилці і так якийсь мінтай є чи морський окунь. Нащо мені та щука чи судак? Привезу, бувало, більше щоб дітям показати. А колись рибалили серйозно. Це минулося.
Ваш псевдонім – теж данина річці?
Над псевдонімом я задумався на 2 курсі. Писав тоді новели, а потім почав писати поезію. Набрав собі купу томів всіх серйозних хлопців – Лорки, Незвала, Аполлінера. Запоєм їх начитався, що мене прорвало також писати поезію. Мені страшенно подобався псевдонім Хвильовий. Хотів вибрати схожий за звучанням. Обрав річку Дністер, бо колись там дуже любив відпочивати з наметами і рибалити.
Шукайте деталі в групі Facebook