– Тільки не бреши! На одній з фотографій, ти зі стрижкою, яку зробила тиждень тому! Значить так! Мені не потрібні твої пояснення

– Тільки не бреши! На одній з фотографій, ти зі стрижкою, яку зробила тиждень тому! Значить так! Мені не потрібні твої пояснення, у тебе година часу на збори!

Леонід прокинувся рано – вранці. Солодко позіхнувши, поцілував сплячу дружину і тихенько вийшов з кімнати. «Сьогодні субота, потрібно збігати в магазин. Порадую своїх теплими булочками»- подумав чоловік і пішов одягатися.

Зазирнувши в кімнату сина, Леонід посміхнувся від розчулення. Його маленька копія, п’ятирічний Артемко, тихенько сопів і посміхався чогось уві сні.

«Як же мені все таки пощастило з Аріною. У мене ідеальна дружина: красуня, розумна, добра, турботлива»- він міг до нескінченності перераховувати плюси коханої дружини, але як раз підійшла його черга у хлібному.

– Доброго ранку! Вам як завжди з маком і повидлом? – посміхнулася мила продавщиця.

– Так. Будьте люб’язні, – ввічливо відповів Леонід.

– Ваші ще відпочивають? – підтримала розмову жінка.

– Так. Сплять ще. Нехай відпочивають, вихідний як-не-як!

Чоловік вийшов з магазину, а продавщиця заздрісно дивилася йому вслід.

– Бачила? – звернулася до напарниці. – Одного не зрозумію, де вони таких чоловіків знаходять? Красень, непитущий, а дружину з синочком як любить!

– Де де? Виховують! Ось вона спить спокійно, а він за булочками теплими бігає! Мого Вітьку, в житті не змусиш в магазин сходити. Все на мені – мовила жінка.

Леонід йшов по весняному місту і посміхався сонячним променям, які пробивалися через листя на деревах. «Потрібно завтра пікнік організувати. Погода чудова, чого вдома сидіти?»- розмірковував він.

У під’їзді, чоловік підійшов до поштової скриньки перевірити пошту. За тиждень там зібралася велика стопка газет, реклам. Несподівано з купи випав лист.

«Дивно. Чистий конверт, без адреси одержувача і відправника»- подумав чоловік і відразу ж відкрив його.

Від побаченого, у Леоніда земля захиталася під ногами. Чоловік примружився, потім різко відкрив очі. Йому начебто хотілося прокинутися від якогось страшного сну. На знімках була його Аріна, з якимось молодим чоловіком. Пара oбiймалася, і закoхано дивилася один на одного.

«Цього не може бути. Напевно, хтось просто пожартував, а ці фото – звичайний фотомонтаж!» – Леонід намагався знайти хоч якесь виправдання вчинку дружини.

Але придивившись уважніше, він зрозумів, що фотографії хорошої якості. Знімки були зроблені в різні пори року, і в різних місцях. Версія про те, що Аріна зустріла випадково друга дитинства, теж відпадала.

Ватними ногами він повернувся в квартиру. Аріна вже прокинулася, і готувала синові кашу.

– Доброго ранку, коханий! Ти вже з булочками? – мило посміхнулася Аріна, і хотіла обiйняти чоловіка.

Леонід рішуче відсторонив дружину, і кинувши куплене на стіл, пішов до себе. Аріна нічого не розуміючи, кинулася за чоловіком.

– Коханий, що-небудь сталося? Ти чимось засмучений? – занепокоїлася жінка.

Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю … «Як? Як же вона могла? Адже я сліпо довіряв їй!»

– Ось! Поясни, що це означає? – він кинув конверт до її ніг. Фотографії розсипалися по підлозі. Аріна застигла в жaху від побаченого. Жінка швидко збирала фото, ніби хотіла їх заховати.

Леонід уважно спостерігав за діями дружини. Зацькований, розгублений погляд. Аріна взяла паузу, придумуючи на ходу хоч якесь виправдання.

– Коханий, пробач! Я зараз все поясню. Це зовсім не те, що ти подумав – заїкалися Аріна, не знаючи, що робити. – Цим фото вже сто років! – намагалася посміхнутися жінка.

– Тільки не бреши! На одній з фотографій, ти зі стрижкою, яку зробила тиждень тому! Значить так! Мені не потрібні твої пояснення, у тебе година часу на збори! – грізно сказав Леонід.

Аріна дивилася на чоловіка і не впізнавала. Порожній, жоpстoкий погляд. Жінці стало не по собі, за вісім років їх шлюбу, вона ніколи не бачила чоловіка таким чужим.

– Любий, пробач мене, дуpeпу! – жінка плакала і ставала на коліна. – Подумай про сина! Як він без тебе буде?

– Ти помиляєшся, Аріно! Артем залишиться зі мною! Іди, зараз же. Я свого рішення не зміню!

Жінка впала на підлогу і гірко заплакала навзрид. Леонід ніколи не міг дивитися спокійно на сльози дружини. В якийсь момент, чоловікові захотілося обiйняти її і заспокоїти. Взявши себе в руки, чоловік вийшов з кімнати.

– Так, і два рази я також не звик повторювати! – обернувшись на порозі вимовив Леонід.

Леонід одягав сина на вулицю, коли в кімнату увійшла заплакана дружина.

– Я не залишу дитину. Якщо ти проганяєш мене, то ми підемо з Артемом разом, – схлипувала Аріна.

– Синку, біжи надвір. Я зараз наздожену! – Леонід провів малюка і закрив двері.

– Аріно, я не хочу виглядати нікчемою, не змушуй мене відправити ці фото твоєму батькові. Іди мовчки, я на тебе зла, не тримаю. Може, з тією людиною ти будеш щасливішою. Моєму синові дай спокій! – спокійно сказав Леонід.

Аріна зблідла, і опустивши голову присіла на диван.

– Я прошу. Не говори батькові! Не забирай у мене і батьків теж- прошепотіла жінка.

Батько Аріни, був строгих поглядів. Генерал-майор, ніколи б не пробачив дочці подібної поведінки. Жінка знала його круту вдачу…

– Не хвилюйся. Якщо ти залишиш в спокої сина, то все залишиться між нами. Зараз, я йду гуляти з Артемом. Ми повернемося через дві години. Будь люб’язна, позбав мене від своєї присутності. З сином я сам поговорю.

Минуло десять місяців.

– Таточку, мама скоро повернеться з відрядження? – запитав сонний Артемко. – Вона мені тільки що снилася. Я так скучив – вимовив сумно малюк.

– Синку, тобі хіба погано з татом? – Леонід обняв сина, і притиснув його міцно до себе.

– Добре. Тільки з мамою краще!

– Йдемо вмиватися, сьогодні до нас бабуся Валя, з дідусем Василем приїдуть. Потрібно влаштувати генеральне прибирання.

– Ура! Бабуся з дідусем приїдуть! – закричав від захвату Артем.

Батьки Леоніда, були в курсі, що син розлучився з невісткою. Вони раз у місяць відвідували їх. Люди похилого віку привозили купу подарунків онукові, а Валентина, весь день стояла біля плити. Жінка пекла пироги, варила смачний борщ. Вона не розуміла, як Аріна могла піти від сина і внука. Але намагалася, не втручатися в їхні стосунки.

Леонід сидів з батьком в кімнаті. Чоловіки розмовляли і грали в шахи. Артемко крутився на кухні біля бабусі, допомагаючи їй ліпити пиріжки.

– Леоніде, я ніколи не питав. Може скажеш мені по-секрету, що у вас сталося з Аріною? Ми з матір’ю, вважали вас ідеальною парою.

– Вона зрадила- тихо вимовив Леонід. Потім поліз в шафу, і дістав з полиці фотографії. – Ось, полюбуйся!

– Це все? – здивовано запитав Василь.

– Тату, ти при своєму розумі? Потрібно ще що-небудь для розлучення? – здивувався Леонід.

– Не хотів як то кажуть, виносити сміття з хати. Знаєш, у нас з твоєю матір’ю теж не все гладко було. Але нічого, ми зуміли пережити той важкий період, і все життя живемо в любові і щасті! – сказав батько.

– Ти хочеш сказати, що зpаджував матері? – здивувався чоловік.

– Ні.

– Що?!

– Так, синку. Колись, Валентина зpадила. Ніде правди діти, було дуже гидко і бoляче. Але все ж, я зумів взяти себе в руки і пробачити її. Знаєш, я жодного разу в житті не пошкодував про свій вчинок. Зрозумій, ми люди, а це значить, що нам властиво робити дурні помилки. Подумай про мої слова. Може варто дати шанс Аріні?

– Навіть не знаю, що тобі відповісти…

– Потрібно вміти прощати, синку! – сказав батько.

Батьки поїхали, а Леонід не міг прийти до себе. Він вважав свою матір мало не святою. І зараз так вважає. Всю ніч чоловік провів у важких роздумах, а вранці набрав номер подруги Аріни.

– Доброго ранку, Віко. Де зараз Аріна? Ти в курсі? – прямо запитав чоловік.

– Привіт. Точно не знаю, я її дуже давно не бачила.

– Як? Вона звільнилася з вашої фірми?

– Так. Місяців десять тому. Наскільки я знаю, Аріна живе в квартирі своєї тітки. Ніби як в повному ув’язненні. Принаймні, зі мною вона навіть по телефону не хоче спілкуватися.

– Я зрозумів. Дякуємо! – промовив чоловік.

Через дві години, Леонід з сином стояли біля дверей знайомої квартири. Він не відразу впізнав в сивочолій жінці, свою колись красуню дружину. Аріна була дуже блідою, з oпуxлими від сліз очима.

– Ти?! – здивувалася жінка. Побачивши сина, Аріна присіла і обняла хлопчика. – Синку, я так скучила!

– Мамочко, ходімо додому! – зрадів Артем.

Леонід увійшов в квартиру, в якій мешкала Аріна. Вся кімната була заставлена ​​картинами. Жінка малювала їх сім’ю, життєрадісну, веселу і щасливу. На всіх картинах вони були втрьох, і міцно трималися за руки.

– Це твої роботи? Приголомшливий талант! – вимовив Леонід.

– Так. Тобі подобатися? Мені дуже приємно.

Вони довго дивилися в очі один одному. Навіть з сивим волоссям, Аріна була прекрасною. Чоловік помітив, що в її очах немає колишнього блиску, тільки неймовірна туга і печаль…

– Ти зможеш коли-небудь пробачити мене? – пересохлими губами прошепотіла жінка.

– Вже. Вже пробачив, – опустив голову чоловік.

Леонід взяв дружину за руку, обійняв їх з сином, і нарешті відчув себе щасливою людиною.

РЕКЛАМА:

Джерело.

загрузка...