6 засад гендерної коректності: що не варто говорити й показувати дівчатам-школяркам

Аби не зашкодити дитині чи підлітку, працівникам сучасної школи слід забувати про застарілі суспільні обмеження «це для дівчат», а «це для хлопців».


1. Не зневажайте імідж учениці, якщо він вважається «хлопчачим»
Школярка з короткою парубоцькою зачіскою, у широких «хлопчачих» сорочках з різко-провокативними юнацькими рухами хіпхоп-співака – це нова норма, одна з норм.

Дівчинка, яку майже неможливо відрізнити від хлопця – це абсолютно природно і не може бути приводом для обурення чи висміювання.

Якщо у вас з’явилася така учениця, не використовуйте при першому знайомстві зовнішній «хлопчачий» імідж для глузування над дівчиною разом з усім її класом.

Забудьте про волання й питання «треба ж виглядати як дівчинка! а що це за зачіска? де твої коси дівочі? чому ти завжди в брюках?».

А ще краще – уявіть, як дістається старшокласниці з підкреслено парубоцьким іміджем від консервативніше налаштованих людей навколо. Не добивайте її крихку самооцінку ще й від себе!

Посміхніться цій сміливиці, схваліть посмішкою її оригінальний імідж.

2. Не зневажайте хобі й плани учениці, якщо вони вважаються «чоловічими»
Те саме стосується й хобі та планів на майбутнє. Якщо школярка каже, що хоче стати водійкою маршрутки, метро, «далекобійної» фури; працювати у бригаді з ремонту квартир; бути охоронницею – не треба навіть згадувати, що наразі у нас жінок в цих професіях майже немає.

Вона це знає без вас – але ще краще знає, що нежіночих професій на світі не існує.

Якщо серед водіїв тролейбусів – жінок вже не просто багато, а, здається, й переважна більшість – значить, і з автобусами жінки впораються незгірш. А отже, та ситуація, що на автобусах ми не бачимо жінок-водійок – радше якийсь пережиток минулого, ніж норма.

Аналогічне можна сказати й про решту нібито «нежіночих» професій. Так, наприклад, про заохочення дівчат ставати програмістками вже заговорило Міністерство Освіти – адже ситуація, коли 85% вітчизняних програмістів є чоловіками, не є здоровою. А на танкісток вже й учать дівчат у профільному військовому виші.

Вчитель може зробити мотиваційне диво, допомогти подолати чимало депресій і розчарувань юнки – якщо впевнено підтримає будь-який вибір дівчиною хобі й майбутнього фаху.

Особливо, у ситуації, коли півсоціуму консервативно каже дівчині «не думай про це, це чоловіче».

3. Не зневажайте імідж, хобі й плани учениці і тоді, коли вони вважаються «застаріло-жіночими»
І навпаки: буває, вчителі недолюблюють школярку за підкреслену увагу до зовнішньості (хоча прояви цієї уваги не виходять за рамки ділового стилю), за потяг до гламурного стилю спілкування, за іронічно-споживацьке ставлення до життя.

Або педагоги аж надто жаліють юнку за «немодні», «непросунуті», «несучасні» хобі й плани, наприклад, в напрямку «Kinder, Küche, Kirche» чи то «хата», «худоба», «город».

Таке недолюблювання, підкреслена жалість, завантаження школярки критикою її «примітивної дєвачковості» й «відсталості» – теж обмеження свободи й дискримінація.

Можете спокійно сказати, що ви іншої думки – і негайно змінити тему, якщо учениця вас не спитає, як саме формулюється ваш підхід.

Але педагогічною помилкою буде змінити емоційний та освітній фон навколо учениці через її, як ви вважаєте, «примітивність».

4. Не розказуйте ученицям про майбутні декрети як про можливу перешкоду кар’єрі
Бо це неправда. Ані у нас, ані на Заході не існує реальної масової тенденції неприйняття на серйозну роботу дівчат через побоювання їх уходу в декрет – як не існує й примусового звільнення вагітних.

У цьому напрямку існують хіба окремі рідкісні перегини на місцях, які погоди не роблять. Байки на цю тему працівникам школи доцільніше заперечити як непосутні – аніж поширювати.

До речі, половина вчительок почали вчителювати до декретів і безперешкодно продовжили після – от про цей власний досвід і приклад, мабуть, можна значно правдіше розказати, порівняно з чутками про міфічних роботодавців.

Отже, школяркам варто донести, що вибирати між робочою кар’єрою та материнським щастям не доводиться: друге – не загроза першому.

Інакше виходить ганебна маніпуляція – всі школярки, хто сильно прагнуть майбутнього материнства і взагалі сімейного щастя, почувши про «декретні складності з роботою», підсвідомо починають зневажати роботу й кар’єру як загрозу цьому щастю; у них поступово опускаються руки, зменшується воля до самореалізації.

5. Не порівнюйте школярок з собою (вчителькою) та між собою
Якщо ви жінка-вчителька, і теж були 14-річною, як ваша нинішня учениця, і вчилися в цьому ж місті чи селі, але це було в 1990-х роках чи раніше – немає жодного сенсу порівнювати вас тодішню з дівчиною, народженою в середині 2000-х. Понад половина навколишніх факторів повсюдно змінилась – у порівнянні не буде жодної коректності

Те саме стосується порівнянь дівчат з іншими дівчатами. Сучасні школярки покоління Z якраз прагнуть бути не такими, як усі, зневажають наслідування та груповість; якраз формують кожна аж надто чітко окреслений стиль. І в тої школярки, з якою ви порівнюєте, напевно буде інший імідж, прагнення, уподобання, ніж у вашої співрозмовниці.

Через це порівняння для останньої звучатиме так само некоректно, як і порівняння дівчини з хлопцем. При порівнянні з іншою юнка подумає: «ну, так вона ж зовсім, зовсім інша: майже як інший біологічний вид». І подумає так про кожну, з ким її порівнюють.

Отже, у кращому разі порівняння – це марне гаяння часу й емоцій. У гіршому – вийде образливо для школярки.

Та й назагал людей не слід порівнювати з іншими. Особливо, дітей і підлітків. Це базовий педагогічний принцип.

6. Не зневажайте на словах власну професію вчительки, директорки
«Нервів багато, а грошей мало». Ці та подібні скарги на малооплачуваність та емоційну «жахливість» професії вчительки давно пора вважати непристойними у межах освітнього процесу: на уроках та в позакласному спілкуванні з учнями.

Адже шкода, яку масове самоопльовування своєї професії вчителями наносить трудовій психології, насамперед, дівчат – позаяк понад 90% вчителів є жінками – важко недооцінити.

Підкреслимо: шкода наноситься не лише ставленню дівчат до одної професії вчительки, а й ставленню до будь-якої праці з великою кількістю людей; до професій, пов’язаних з живим спілкуванням.

Шкода нерідко наноситься навіть ідеї заробляти жінці самій для себе, не очікуючи вкладень від чоловіка. Бо якщо школярка все-таки хоче стати вчителькою, але відомі їй учительки майже щодня нервово жаліються на жахливий брак грошей – сама собою приходить думка: «швидше вийти заміж і жити на кошти чоловіка». І ця гальмівна думка нерідко перемагає первинний педагогічний порив, і дівчина вже не йде в педагогічний виш – і світ, можливо, втрачає потенційно чудову педагогиню.

Таким чином, нерідко вчительки безперервними скаргами просто відлякують школярок як від педагогічної – так і від будь-якої іншої кар’єри.

І це варто змінити!

Шукайте деталі в групі Facebook


Загрузка...

Джерело.