«Бо всi бояться»? Пропала понад два мiсяцi тому, але розголос – лише в соцмережi.
Заробiтчанку «лише» кинули, чи щось гiрше?
Що з нею – достеменно невiдомо. Чи стала жертвою секс-трафiку? Чому так мало для пошукiв зробила рiдна держава Ольги? Чому її зникнення жваво обговорюють у Фейсбуцi, але це, наразi, й увесь розголос?
Для авторiв Global Village iсторiя розпочалася буденно – переглядом стрiчки в однiй з дiаспорних Фейсбук-груп. А саме «Українцi в Iталiї – об’єднуймось в єдину групу!» Вiдверто мiмiшний пост, надрукований чомусь великими лiтерами, дякував якiйсь панi Лесi за «все добре, що ви для мене зробили». Aвторка також обiцяла за Лесю молитися.
Допис раптом викликав обурення кiлькох десяткiв коментаторок: «Це та сама Леся, що «кидає»? «Апетит» в неї бiльший, анiж ранiше був?» Якщо коротко й згiдно з коментарями: Леся надає послуги нашим заробiтчанкам з працевлаштування в Iталiї, але замiсть обiцяної роботи тi отримують зовсiм iншу. Грошi – немалi – не повертає.
Далi – драматичнiше. Поруч з фото молодої симпатичної жiнки, Ольги К., уродженки Хмельниччини, з’явилося повiдомлення, що вона пропала i що теж зверталася за роботою до згаданої Лесi. Авторка поста розповiла: зникла дiвчина перед тим, як вирушити до посередницi, попросила подругу бити на сполох, якщо не зателефонує у призначений час. Очiкуваного дзвiнка так i не сталося.
Вiдтодi минули понад два мiсяцi, протягом цього часу хмельничанку шукають. Та наразi знайшовся хiба-що її паспорт, в Неаполi – i той майже «випадково». Точнiше, й швидше за все, його просто пiдкинули.
А незадовго до знахiдки в Iталiї до Global Village звернулася Iрина П., що свого часу мала справу з Лесею i розповiла власну iсторiю. Заздалегiдь отримавши нашу обiцянку, що її повне iмя не буде названо. «Бо хоч уже минув час, я маю пiдстави побоюватися за власну безпеку, – » пояснила Iрина.
Її розповiдь – це справжнiй детектив. На щастя для неї – з хеппi-ендом. На лихо для зниклої Ольги та її родини – з продовженням гнiтючої невiдомостi про те, що ж з нею сталося.
Втекти вiд Лесi
– Мiй випадок – не один такий, вiд Лесi постраждали багато людей, це продовжується роками. Але всi бояться скаржитись, – говорить Iрина. – Були ще три дiвчини, вони «попали» дуже сильно. Я – одна з таких, але менi вдалося втекти.
Отже, вiд початку: в мене закiнчувалася робота хатньої господарки, я почала роздивлятися за новою. Хтось iз знайомих дав телефон Лесi, що проживає поруч з Беневенто. Так ми познайомилися, вона пообiцяла, що буквально протягом тижня-двох робота буде.
– Яка саме?
– Все та ж – догляд за господарством, прибирання, готування їжi.
– Ви платили Лесi?
– Вона зрозумiла, що в мене є грошi. Сказала, що за проживання в її будинку буду платити по 10 євро за добу. Ще 150 – за роботу, вона запропонує три мiсця на вибiр. Якщо не пiдiйде жодне, плачу наступних 150 євро. Так мене протримали пiвтора мiсяцi. Всi люди, що приїхали пiзнiше вiд мене, вже давно пiшли працювати, а для мене роботи все не було. Нарештi, Леся сказала: є мiсце, там важко працювати не треба, лише прибирати, господар – самотнiй чоловiк.
Я приїхала туди – величезна вiлла в зовсiм безлюднiй мiсцевостi, далеко вiд мiста.
Сторiнки з паспорта Ольги К.
Зранку господар сказав, що треба прибрати помешкання. Коли я зайшла до своєї кiмнати, побачила в себе на лiжку сукню. Господар: одягни це, бо ввечерi будуть гостi. Я здивувалася – про яку вечерю мова? Менi ж не казали готувати. Xотiла провести вечiр сама, поспiлкуватися з родиною, що вдома. На це почула, що не повинна нi з ким розмовляти i казати, де я. Така заява дуже насторожила, а переодягатися я вiдмовилася.
На вiллу мене вiз один лiтнiй чоловiк, що допомагав Лесi. Вiн якось по-батькiвськи надi мною зглянувся. Подзвонила до нього, розповiла, що тут щось незрозумiле коїться, а до вiлли приїхала вже третя машина. Той навчив, що робити: зачинитися в кiмнатi, подзвонити подрузi, тягти час, а вiн вже за мною виїжджає.
Господар вiдкрив дверi своїм ключем, почав вимагати, щоб переодягалася i спускалася вниз. Я показала ввiмкненого телефона. Чолов’яга розлютився: «Kомусь щось бовкнеш – не знаю, що з тобою зроблю!» Тодi сказала, що наша розмова записується, моя подруга все чує, а її чоловiк – карабiнер. Господар обiзвав дурепою й зачинив у кiмнатi.
Тим часом, приїхав той чоловiк, забрав мене звiдти.
Я була дуже налякана. Дiзналася, що з того ж будинку ще ранiше теж повернулася одна дiвчина, вона була у важкому станi, побита. Пробула там три днi, над нею глумилися.
Панi Леся почала мене сварити: ти, мовляв, не так все зрозумiла, однак тримай язика за зубами. «А могла ж мати все, вiн на тебе мiг будинок переписати!» Не слухала моїх cлiв, що менi те все не треба.
Я також бачила, що до неї приходять багато дiвчат, якi бажають займатися проституцiєю i просять десь прилаштувати. Одного разу я чула розмову, що Леся вiдправляє їх до Нiмеччини.
Кiлька разiв кликала мене: поглянь на таку-то – скiльки на нiй золота, як гарно вдягнена, ти теж можеш це мати! Я завжди вiдповiдала, що маю гiднiсть, i це заняття – не для мене. Так, я приїхала заробляти – але не продавати себе.
Прожила в Лесi ще мiсяць – чекаючи роботи. Одного вечора вона запропонувала поїхати разом до ресторану. Там вже чекав її друг – Антонiо. Я зрозумiла, що з ним Леся має справи давно, серйознi. Коли з якоюсь дiвчиною щось не так, вони разом її забирають, лякають. Бачила, як приїжджали такi дiвчата, плакали, зачинившись в кiмнатi.
Вийшовши з ресторану, Леся сказала: ти цьому пановi сподобалася, вiн – дуже багатий, може тобi допомогти… Я знову стала наполягати, що менi не його «допомога» потрiбна, а робота. Вона: «Ти вже менi грошей винна, не вий***ся, поїдеш з ним!»
A перед тим, ще поки в ресторанi, Лесi зателефонувала якась жiнка, кричала, слiзно просила її забрати. Казала, що зачинилася в кiмнатi, боїться, що її домагаються. Доносилися ще якiсь незрозумiлi звуки… Леся вiдповiла, що скоро приїде.
Почувши цю розмову, я зрозумiла, що зволiкати бiльше не можна. Зателефонувала подрузi, тiй самiй, в якої чоловiк – карабiнер. Вiн порадив: щойно Леся поїде, хапай свої речi i втiкай вiд її дому якомога подалi. Чекай у лiсосмузi, заберемо тебе звiдти.
Вдома Леся кинула менi, що «з тобою потiм розберуся», а Антонiо велiла приїхати через двi години.
Щойно Леся залишила будинок, я втекла. Вночi до лiсосмуги приїхали друзi, вiдвезли мене до Риму. Там я написала на Лесю заяву до полiцiї. Попри те, що на той час вже була нелегалкою, розумiла, на що йду. Але менi було вже все одно, хай би навiть депортацiя.
Невдовзi пiсля того чоловiковi подруги зателефонували: «Якщо вона не забере заяву, будуть великi проблеми. Ти втратиш роботу, не лiзь туди, куди не треба!»
– Дзвонили з роботи того карабiнера?
– Так, i сказали, що вiн, тiльки-но перевiвшись на нове мiсце, може його втратити. Додали, що матиме клопоти через мiй нелегальний статус, i що в Лесi, «все схоплено». Зрозумiло, вiн на такий ризик задля чужої йому, по сутi, людини, йти не хотiв. Попросив забрати заяву, а з роботою в Римi менi допоможе. Я погодилася.
– Чому Ви повернулися до Лесi пiсля того випадку на вiллi?
– В мене не було iншого виходу. Подруга на той момент поїхала додому, я не мала даху над головою. До того ж, нелегальне становище. А Леся вмiє цим скористатися. Заганяє в борги, а потiм змушує робити те, що їй потрiбно.
На Лесю працює цiла команда – її сестра, племiнниця, колишня невiстка. Не лише громадяни України, також iталiйцi та румуни. Вони знаходять людей, що потребують роботи, переважно – молодих жiнок та дiвчат.
– Як виглядає мiсце, де перебувають цi жiнки, чекаючи роботи?
– Невеликий будинок з трьох кiмнат, там можуть жити коли 18, коли й бiльше 20 людей. Усiм Леся наказує сидiти тихо, щоб сусiди не бачили й не чули. Привозять нових лише вночi. Розташований дiм у селi, там, переважно, мешкають лiтнi люди, яких не обходить, що за чужим парканом.
– Чому Ви вирiшили розповiсти про Лесю саме зараз?
– Знаю, що пропала дiвчина, яка в Лесi була. Телефонувала її подруга, коли та дiвчина довго не вiдгукувалася, але слухавку чомусь взяла Леся. Сказала: в дiвчини «все добре», але вона встигла крикнути в телефон, що це не так. Ця дiвчина вже давно не виходить на зв’язок, а її батькам надiйшло багато дзвiнкiв з погрозами. Щоб «не лiзли, куди не треба», бо знають i їхню адресу проживання в Українi, i брата тiєї дiвчини. Всiх залякали.
Я просила iнших дiвчат, що постраждали вiд Лесi: давайте разом робити розголос, звертатися до полiцiї. Але вони заляканi, багато хто в Iталiї перебувають без документiв, бояться. Тим часом, пропала вже не одна ця дiвчина.
– Тобто як – «не одна»?! Але ж в кожної – батьки, друзi, хлопцi, нарештi?
– В 2014-му вже була заведена справа на Лесю, але це нiчого не дало. В iталiйськiй полiцiї погоджуються працювати iз заявою, коли є багато свiдчень, неанонiмних. Тим часом, нiхто не ризикує виступати вiдкрито – бо здогадуються, чим це може для них закiнчитися. Я, наприклад, просила свою подругу, щоб теж розповiла свою iсторiю з Лесею, вона зазнала насильства, в тому числi й сексуального. Але вона категорично вiдмовилася – їй страшно. Каже, що накладе на себе руки, якщо все пережите згадає ще раз.
Мiжнародна «допомога»
Телефони Лесi, якi вдалося знайти, не вiдповiдають. Ще одна заробiтчанка, яка в курсi ситуацiї, Алла М., розповiла Global Village, що в Українi в Лесi свого часу були неприємностi з законом. Зокрема, нею цiкавилася СБУ. Наче б то вона кiлька разiв змiнювала прiзвище й паспорт.
В Iталiї друзi Ольги звернулися до полiцiї iз заявою про її зникнення. Те ж саме зробили родичi в Українi. Tакож звернулися до українського вiддiлення мiжнародної органiзацiї «Ла Страда», що займається боротьбою з секс-трафiком та захистом прав жiнок. Заяви скрiзь прийняли, але це – наразi все. Принаймнi, як каже Алла, жодних вiдомостей нi вiд полiцiї обидвох країн, нi вiд «Ла Стради» сiм’ї Ольги та заявникам в Iталiї не надходило.
Тим часом, два тижнi тому в одному паркiв Неаполя знайшли жiночу сумку, в якiй не було нiчого, крiм паспорта зниклої дiвчини. Чоловiк-iталiєць спочатку вiднiс знахiдку до пакистанського магазину, звiдки його скерували до українського. За паспортом приїхали карабiнери, того ж дня пост про нього поширили в Фейсбук-групах наших «iталiйцiв».
– I тут почалися дивнi речi, – каже Алла. – Тiй людинi, що координує пошуки Ольги, зателефонувала якась дiвчина i сказала, що Ольга нiби-то вже три тижнi живе в якiйсь «асоцiацiї». Але ж чому сама вона, знаючи, що за неї напевне хвилюються, досi не вийшла на контакт?
Ще «цiкаво» – новину про знайдений паспорт почала активно репостити колишня невiстка Лесi (на фото скрiн-шота з Фейсбук – iнша авторка допису, до Лесi вiдношення не має – ред.).
Надто багато дивного й дуже сумного в цiй справi.
Наша iнiцiативна група також зверталася до українського консульства в Неаполi. Звiдти вiдповiли, що обдзвонили всi лiкарнi й Ольги там не знайшли. А бiльше нiчого зробити не можуть, бо вона не стояла на консульському облiку.
Сайт Global Village теж звернувся iз запитами до п’яти неурядових органiзацiй в Iталiї, що займаються допомогою мiгрантам та змагаються з сучасною работоргiвлею. Змiст запиту був таким: як можете захистити свiдкiв, чия ситуацiя вразлива з точки зору мiграцiйного законодавства? Чотири органiзацiї не вiдповiли нiчого. Ще одна, Antislavery, листом своєї представницi Ребекки порадила звернутися до посольства України. Також люб’язно скинула лiнк ще однiєї органiзацiї, яка допомагає заробiтчанам…
Global Village слiдкуватиме за розвитком ситуацiї навколо зниклої дiвчини. Просимо зголошуватися всiх, кому щось вiдомо про неї.
Шукайте деталі в групі Facebook