Вона пропала понад два мiсяцi тому, сьогоднi вже вiдомо, де перебуває – але першими Ольгу знайшли не полiцiянти, й не посольство України, а волонтери.
Трилер «Спрут-2», заробiтчанський
Хмельниччанку Ольгу К. вдалося знайти – дуже змарнiлу, занедбану, без пам’ятi, але живу. Що пережила ця молода жiнка? Де її утримували? Хто довiв до такого стану? Цi запитання – наразi без вiдповiдi, зате вiдомо iнше – i Ользi, i тим, хто її вiдшукали, загрожує небезпека. На жаль, цiлком реальна – волонтеркам неодноразово погрожували.
Ось що розповiла Global Village волонтерка Марiя Н., яка першою знайшла Ольгу:
– Про те, що вона пропала, я дiзналася з поста на Фейсбуцi. До того ми не були в контактi рокiв, мабуть, дев’ять, а колись дружили – з 15 рокiв. Ранiше вона приїжджала до Iталiї, ще в 2010-му, але не склалося, почалася депресiя, повернулася додому в Україну. Там вийшла замiж, народила сина. Нашi дороги вiдтак розiйшлися. I тут – така новина!
Я почала телефонувати скрiзь, переконалася, що справдi Оля пропала. Тим часом, дiвчинi, що виставила пост на Фейсбук, надiйшли погрози. Вона змушена була пост прибрати, змiнити номер телефону.
– Як вiдбувалися пошуки?
– Разом ще з однiєю волонтеркою, Катериною Р., ми написали звернення до Генерального консульства України, а також до полiцiї. Там мою заяву прийняли – з третьої спроби.
Почалося все з того, що показувала фото Олi, в тому числi – й продавцевi фруктiв на вулицi в Неаполi – може, бачив таку? Менi пощастило – так, вiн бачив, як ця жiнка сидiла на лавочцi бiля входу до центру для безпритульних в Неаполi. Там їм дають якусь їжу.
Я почала обходити мiсця, де збираються безхатьки. Так зустрiла одного з них, що пересувається на милицях, українця. Вiн сказав, що знає мiсце, де Ольга, але попросив за iнформацiю 10 євро. Погодилися за 5, бо на той момент в мене бiльше готiвки при собi не було.
Привiв мене до iншого чоловiка, той пiдтвердив, що знає мiсцезнаходження. Ми пiшли разом до центру «Дедалукс», де безпритульних миють та годують –може, раз у день. Там мене протримали з 10-ї ранку до 15-ї, все розпитували, хто я та навiщо прийшла. Пiдтвердили, глянувши на фото Олi, що вона в них, але побачитися не дозволяли. Нарештi, її привели.
Що вам сказати? Це, як квiтка, що вмирає. Страшенно худа, немита, вiд неї пахло сечею. Ольгу запитали – знає мене? Вона сказала, що так, але мого iменi назвати не змогла. Показувала їй фото мами, синочка – склалося враження, що вона, можливо, згадує образи, але не може сказати, хто це.
Потiм нам дозволили вийти назовнi, погуляти. Я набрала по вайберу її маму, та привела сина до екрана. Оля мовчки дивилася на них, з очей текли сльози, але вона нiкого не впiзнавала! Це було дуже болiсно спостерiгати, за всi 15 рокiв в Iталiї я не бачила чогось подiбного.
A вiдтак почалися дивнi речi. Працiвники центру вирiшили Ольгу перевезти до iншого мiсця. Посадили її до бiлого автобуса на П’яцца Гарiбальдi i повезли кудись. I ceред тих, хто Ольгу супроводжували, я побачила колишню невiстку тiєї самої Лесi – пiсля ймовiрної зустрiчi якої з Олею вона пропала!
– Як це?!
– Я теж цього не могла зрозумiти. Та жiнка, невiстка – вона також серед працiвникiв нового притулку в Богльйоне, де тримають Олю! Мене туди не пустили, я викликала карабiнерiв, тi пiдтвердили, що Ольга перебуває там, але це все. Я дуже за неї переживаю.
Погрози волонтерам
Ще одна волонтерка, Катерина Р., теж вважає, що небезпека для Ольги не минула, бо:
– Ця жiнка втратила пам’ять, в неї iнвалiднiсть, i з нею зараз може статися будь-яка «прикра випадковiсть». Не дай, Боже, звичайно. Тим бiльше, що менi та Марiї неодноразово погрожували, ще коли ми вели пошуки. Телефонували з України не раз, лякали.
Був серед них такий собi Андрiй – спершу дзвонив мамi Ольги – нiби-то вiн її знайшов. Я зателефонувала на його номер – який зараз, до речi, вiдключено – i тут почалося! Став погрожувати менi та Марiї, що «вас знайдуть», що ми «займаємося торгiвлею людьми», що вирiшується питання, аби до будинку Марiїних батькiв приїхало телебачення, аби «всi побачили, чим їхня дочка займається». I що наче б то в неї вдома Ольгу знайшли. Iншими словами, збирався поширювати про нас брехню. Ще сказав, що про мене теж усе вiдомо – де живу, працюю, де родина. Аудiо-запис розмови збережено.
Про новий притулок для Ольги – це просто двоповерхова вiлла в Богльйоне. Коли туди прибула Марiя, звiдти вийшла звичайна жiнка – по-домашньому вбрана, видно, що не лiкарка – i для чогось записала номер Марiїного авта. Саму ж її до середини не пустила.
Ми зв’язалися Генеральним консулом України в Iталiї Василем Швецем, вiн телефонував до притулку, щоб волонтерцi туди дозволили зайти. Йому кажуть – «добре», але щойно Марiя до дверей – їй не дають. Тож зараз ми лише знаємо, що Ольга – жива, але в якому вона станi – невiдомо.
Незабаром туди має виїхати делегацiя – у складi консула, адвоката й карабiнерiв, щоб Ольгу забрати. Дуже сподiваюся, що зможуть це зробити.
Тим часом, у Фейсбуцi проти нас почалася кампанiя з очорнювання, нас з Марiєю звинувачують в казна-чому – що нiби-то робимо собi пiар на чужому горi, створюємо зайвий розголос. Не знаю, з якою метою це робиться, можу лише здогадуватися.
Почалася ця кампанiя ще пiсля того, як пiдкинули паспорт Ольги. Я, щоправда, одразу зв’язалася з українським магазином, куди його принесли, попросила власникiв вiддати його лише карабiнерам. Може, комусь цим завадила?
Найгiрше ж у цiй iсторiї, що в першому притулку Ольга провела цiлий тиждень – але звiдти нiхто не повiдомив, що вона у них! Це взагалi нi в якi ворота не лiзе.
А щодо другого притулку карабiнерами вже порушено справу про навмисне утримування громадянки.
Вiд редакцiї:
Волонтери повiдомили про теперiшню ситуацiю Ольги К. дипломатичнi та iншi структури України: МЗС, посольство в Iталiї, правоохоронцiв, в тому числi й мiжнародних.
Сайт Global Village продовжує слiдкувати за розвитком подiй.
З мiркувань безпеки iмена волонтерок змiнено.
Шукайте деталі в групі Facebook