Рим неділя ранок. Українська парковка і з шостої години ранку, наші, стомлені, черні від італійського сонця, завжди опрятні та гарно вдіти жінки Заробітчанки тягнуть, коробки, пакети, сумки до бусів, це зносять передачі своїм рідним додому.
На Україну. вітаються та майже завжди усміхнені, а на справді мають пусті очі від болю, і це видно в поглядах, бо кожна з цих жінок, заплатила страшну ціну, цього Італійського загару, той загар то їхня доля, жінки різного віку, а переважно старші, вони приїхали ще 20-25 років тому і затягнуло, хтось будував хату, хтось вчив дітей, потім онуків, когось кинув чоловік, є хто самі пішли до італійців.
Кожна людина і різна історія. І їх можливо писати і деякі неймовірні, а сум завжди один і той самий у всіх самотність постійна (ці жінки живуть Україною і дуже часто одна годує цілу родину, але Італії не лишають, ідуть плачуть, змучились, пару місяців і назад, хтось зрозумів що дома вже не потрібен (тільки кошти та тряпки, потрібні, хтось став чужим, кого зрадили або зрадила сама, і окрім дітей вертатись вже нема куди і до кого а вони дорослі і мають своє життя ((це вони вивчили тисячі Студентів, збудували хати дітям, купили квартири, допомогли з бізнесом, поробили весілля, це вони пересилають валюту.
Завдяки якій Україна не має дефолту! Ціна цих досягнень та успіх їх дітей, родин, це їх скалічена доля і все життя від смс до смс, та постійна самотність -хто не був на заробітках цей біль ніколи в житті незрозуміле! Низький вам уклін дорогі жінки України заробітчанки!
Олексій Слєпньов
Шукайте деталі в групі Facebook